Історії, які ви нам довірили
Мені сорок років. У мене є дружина й дитина. Ми жили в Маріуполі. Виїхали в перший день війни.
24 лютого, близько п’ятої години ранку, мені зателефонував товариш і сказав, що почалася війна. В цей час уже тремтіли вікна від вибухів. Я схопив паспорт і документи на своє підприємство та автомобіль, і ми з дружиною та дитиною відразу виїхали. До Ужгорода добиралися майже дві доби. Я ні на мить не зімкнув очей. Були величезні пробки на дорогах. Літали військові літаки. З настанням темряви ми зусібіч бачили спалахи.
Через півгодини після нашого від’їзду біля під’їзду будинку, в якому ми орендували квартиру, розірвався снаряд. Все наше майно згоріло. Про це ми дізналися від сусідів. А моє підприємство пограбували окупанти. Там було обладнання більш ніж на мільйон гривень.
27 лютого я мав заактувати дуже велику суму, яку моє підприємство вклало в розвиток Маріуполя. Через війну не зміг цього зробити, і тепер не знаю, як повернути свої кошти. Взагалі не розумію: намагатися відновлювати бізнес чи закривати його. Зв’язок зі співробітниками втрачено. Мені відомо лише про долю однієї жінки, яка в мене працювала. У неї семеро дітей. Її примусово вивезли в росію. Після того, як це сталося, я більше не міг до неї додзвонитися.
Я впевнений, що повернуся в Маріуполь після його звільнення, але не знаю, як жити поряд з людьми, які стали колаборантами.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
