"До евакуації нас підштовхнув голуб, з якого попросили зварити суп"

У перший день війни я збиралась на роботу. Мені зателефонувала колега і сказала, що розпочалася війна. Потім була тисяча дзвінків. Але ми на лівому березі ще нічого не чули. Згадуючи 2014 рік, уявляли, що день-два - і все скінчиться. Ми продовжували їздити на роботу, аж поки нас не почали відправляти додому. 

Найстрашнішим було те, що не було зв'язку, і ми були відрізані від світу. Ми не знали, що відбувається навколо, що з родиною. Залишали записки одне одному, як у кіно. 

Навпроти мого будинку був ринок "Азов". Там були люди, які до війни продавали воду з баку. Вони роздавали її людям. Тому на перший час вода була. Потім пішов сніг, з бойлера злили воду. З ринку люди щось приносили, десь діставали. Проблем з їжею не було. 

Я працювала на комбінаті Ілліча. Там були запаси їжі, ми годували людей. Останньою краплею, коли ми зрозуміли, що потрібно виходити з міста, був той випадок, коли чоловік, який нам допомагав, приніс общипаного голуба і попросив зварити з нього суп. Для нас став поштовхом цей голуб. Їжа в кінці березня вже закінчувалась. 

Родина брата виходила пішки. Моїх дітей з мамою ми відправили з волонтером. А ми з чоловіком залишились. Приїхав один хлопець за людьми, але вже не було ні будинку, ні тих людей. У нього було два місця, і він нас вивіз у Нікольське. Це було 27 березня.

Усі мої найближчі люди вижили. Я не дуже віруюча людина, але можу сказати, що нам допоміг Бог. Ми всі зібрались разом. 

Нині ми у Києві. Тут навчався молодший син, мешкав старший. Напередодні війни вони приїхала до нас у Маріуполь і застрягли там на два з половиною місяці. 

Ми працюємо. Мені пощастило, що мене запросили працювати у центр "ЯМаріуполь". 

Може, я одна така, - я в Маріуполі не плакала. Там потрібно було вижити, зі мною були діти і мама. Вперше я заплакала у Києві. Напевно, було не до страху. Згадуючи зараз це все, я не розумію, як ми могли так триматися.

Я думаю, що війна триватиме недовго, тому що весь світ проти росії. 

У мене одне бажання - повернутись додому. Повертатись нам правда нікуди, але при першій же нагоді, коли я розумітиму, що місто почне відбудовуватись, я повернусь навіть у підвал. Я спілкуюсь з багатьма маріупольцями і не зустріла жодної людини, яка б не хотіла повернутися до Маріуполя.