«До будинку бабусі з дідусем прилетів снаряд і вбив сусідку»

За волею долі Юлія з чоловіком виїхали з Попасної за добу до початку війни й більше туди не повернулись. А тепер їм повертатися вже нікуди

До війни ми мешкали в Попасній. Війна до нас прийшла у 2014 році. У нас прифронтове місто, поруч – окупований Первомайськ. 

Ми з Попасної виїхали 23 лютого зовсім випадково - у справах. Їхали до друзів у Кривий Ріг і більше не повернулись додому.

Ми приїхали в гості, й нас залишили на ніч. Ще коли їхали туди, нам вже говорили, що біля кордонів вже щось відбувається. Зранку 24-го прокинулись у Кривому Розі від вибухів. Потім нам почали телефонувати друзі з усієї України, і так ми зрозуміли, що війна. 

Ми вперше почули сирени у Кривому Розі. До цього вісім років у Попасній їх не було. Це таке моторошне відчуття - прямо до мурашок.

Шістнадцятого березня я зателефонувала дідусю в Попасну - у нього було все гаразд. А коли я набрала його через дві години, мені відповіли, що до них прилетів снаряд: бабусю завалило, сусідку вбило. Тоді вони вирішили виїхати з Попасної.

Ми кожен день почуваємося у якомусь підвішеному стані. Важко усвідомлювати, що не можеш повернутись додому, бо немає дома.  Приємно відчувати підтримку людей в Кривому Розі. Ми зараз проживаємо з друзями всі разом в одній квартирі.

В нас із чоловіком у Попасній була своя крамничка побутової хімії: ми її відкрили рік назад, хотіли приносити щось корисне у своє місто. Зараз підробляємо неофіційно.

Україна переможе, я в цьому не сумніваюсь, нам дуже цього хочеться.

Хочеться мирного неба, і щоб було куди повернутися, а то наразі нам повертатись нікуди. Хочеться, щоб всі залишились цілі, здорові, щоб ніхто не постраждав. Просто жити великою дружньою сім’єю.