Історії, які ви нам довірили
Жили ми в Оріхові. Дитину в школу збирали, і нам сказали, що війна. В той день в школу дитина не пішла, ми всі були вдома. Збирали документи і речі.
Катастрофи у нас не було. Хоча, звісно, не було світла, газу, води. Їжа була - були запаси. Вода у нас своя - у нас колодязь в дворі.
Найстрашніше - обстріли і страх за життя дитини, страх за своє життя. Шокувало те, що все літало над головою, все гриміло, падало. У нас на очах дитячий садок розбили.
Ми були вдома до останнього, поки не попали нам в дім. Дитину хвилею скинуло з ліжка. Тоді, у квітні, ми поїхали до Запоріжжя. Своїм транспортом їхали з чоловіком і дитиною.
Ми покинули свою рідну домівку, тому морально усі подавлені. Дитина боїться обстрілів.
Ми виїхали в Запоріжжя, тому що недалеко від дому. Далі немає куди тікати. Сюди наші родичі виїхали, то і ми сюди поїхали. Ми з чоловіком працюємо і отримуємо ВПО. Нам допомагають продуктами, але додому хочеться дуже сильно.
Віримо, що в цьому році все закінчиться.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
