«Дитинство наших дітей отруєне втратами та болем»

Війна ввійшла у наше життя ще у 2014 році, так як наше селище знаходилось на лінії зіткнення та декілька разів з того часу піддавалось обстрілам. Тоді одна із мін впала у дворі наших сусідів, донці тоді було 4 рочки. Коли почалося повномасштабне вторгнення, ми вирішили рятувати дітей. Виїжджали спочатку у місто Маріуполь, без речей, бо до дому було всього 15 хвилин на машині. Але до дому ми вже не змогли повернутись, бо ввечері того ж дня, наше селище було обстріляне і швидко окуповане. Так ми втратили зв'язок на декілька місяців з рідними та близькими людьми.

Так без речей ми декілька днів перебували у місті, але ситуація дуже загострювалась, тому ми вирішили ризикнути та спробувати виїхати з міста. Цей шлях був дуже непростий, але подолавши його, ми знайшли прихисток у Черкаській області. Було важко, але згодом ми знайшли роботу, діти пішли до школи. Донька до 6 класу, а син до першого. Нажаль, у зв'язку з війною у синочка не було випускного у садочку, та і повноцінного свята першодзвоника теж не було. До початку війни, донька навчалась у музичній школі грі на скрипці. Виїжджали ми без речей, тож і її скрипка залишилась вдома. Їй особливо важко було припинити ці заняття. Але згодом ми знайшли музичну школу і поновили її навчання.

Тож війна повністю змінила наше життя, ми були вимушені залишити все, що нам дорого, все, що роками будували своїми руками. Дитинство наших дітей отруєне втратами та болем від непорозуміння від друзів, які залишились на окупованій території. Але ми вдячні Богу за те, що ми живі. Ми вдячні людям, які зустрічались нам на шляху з Маріуполя. Ми вдячні черкащанам, які нас прийняли та допомагають.