«Діти плакали і казали, що ми всі помремо»

Перші дні війни були страшними. Мої діти плакали і казали, що ми всі помремо. Цей страх в очах дітей я не забуду ніколи. Вони плакали і вдень, і вночі. У Дружківці було багато обстрілів. Ми пережили дуже тяжкі часи.

Я не очікувала агресивних дій від росіян. Ми ніколи вже не будемо братами та сестрами.

Моя донька виїхала у Київську область, бо вдома немає роботи. Мій чоловік залишився без роботи, я працюю, надаючи гуманітарну допомогу. Зараз я не бачу свого майбутнього. Я би дуже хотіла, щоб усе було, як раніше. Але чи так буде? Я не знаю.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/