«Десь у світі радіють люди життю, а тут скалічені душі та, найголовніше, – діти...»

Чміль Поліна, 16 років, гімназія №31 Гуманітарно-Естетичного Профілю

Конкурс єсе на тему "Війна в долі моєї родини"

Війна - це пекло, крик душі, безумство, вічний біль, жах, страх, обличчя смерті, хвороба як чума, кровопролиття, вбивства, звірства, окопи, постріли, геноцид, братські могили, жахіття, ракети, ґвалтування, катування, звірства, там де "братський народ "пішов на брата, а ще, на жаль, безжалісна м'ясорубка долі...

Вона калічить не тільки душу і тіло, а змінює всіх без розбору і вибору.

Вона спотворює, руйнує країну, карлючить сім'ї, намагається нас залякати намагається стерти в прах віру і надію кожного із нас. Вона фактично не розрізняє не національності, не релігії та не бачить скільки любові у твоєму серці й доброти.

Якщо поглянути на історію, то в жодному поколінню не дали відчути насолоду від мирного життя цілком. Ось і 24 лютого у 21 столітті в Україні війна, яка людей їсть, кров'ю запиває. Це страшне лихо, яке калічить людські долі та безумство, що змушує засумніватися у розумі людини...

Довгий період, коли покликання людини полягає у тому, щоб творити добро, сіяти любов і мир у світі, його зруйнували й натомість люди змушені брати зброю та стріляти, аби захистити свою рідну землю від ворогів. Гірко усвідомити та прийняти те, що війна це горе і сльози. Вона струмом увійшла до кожного будинку, до кожної душі та принесла біду. Але, на жаль, це завжди був жорстокий, кривавий, руйнівний епізод, змінюючи долі мільйонів людей.

Коли вся країна спить, а в Україні ти прокидаєшся і чуєш, як гуде стіна від пострілів й ракет та снарядів, де рвуться міни.

Побачив та угледів весь світ, яка Московія, як це боязко й страшно, коли проливається кров, руйнуються міста, люди вимушено стають біженцями та переселенцями... Ранок 24.02 я запам'ятала на все життя. В кожної сім'ї й людини були плани, можливо, у когось запланована відпустка, у когось обрання до якого інституту вступати, в іншого попросити підвищення на роботі, у когось кинути шкідливі звички, у когось запис на прийом до лікаря, можливо, ще початок чогось іншого та інші наміри.

Але, швидше за все, не всі згадають свої думки до 23-го лютого, бо на жаль, настав ранок, який заставив трагічний відбиток у серці кожного українця.

По-перше, цей світанок змінив усіх та усю Україну. Нас поменшало, але ми стали сильнішими та нездоланими стали Нацією Героїв, проте якою ціною... Для мене війна почалася з того, що я почула вибухи та не зрозуміла, що відбувається, але розбудила всю родину. Спочатку у мене виникло хибне відчуття, що все не так серйозно, але пізніше… З самого ранку мені зателефонували усі знайомі, родичі, друзі. Спочатку ми всі розгубилися, але потім вирішили прийняти якесь рішення, бо у мене є маленька сестричка, якій було лише три рочки й вирішили евакуюватися в село. Я подумки віришила собі: "Куди бігти, як заспокоїти всіх, невже все почалося у моєму рідному Чернігові..." - була повна розгубленість і нерозуміння та дивне відчуття тривоги. І тоді зрозуміла, що помолюсь подумки та все буде гаразд і ми доїдемо. Тоді всі плани та зустрічі, школа залишилися в минулому мирному житті. Бажання їхати за кордон у мене не було, попри важкі умови, їхати не хотілося, лиш би бути поряд із рідними. І як їхати й покидати все, що я люблю у своєму місті Чернігові? Місто, яке я не хочу залишати!

Здавалося, що це сновидіння… Що це не надовго... Мені так хотілося вірити в це все!

Протягом ночі я не спала і чула звуки десь далеко, які несуть за собою смерть і біль та тривогу. Є сім'ї, які пережили жорстоку окупацію. Родини, які пережили втрату, обстріли, смерть і сльози. "Кажуть, коли гине людина - гине світ". І я погоджуюся з цією думкою. Бо війна змінює людину, робить когось кращим, а когось навпаки зламує, когось набагато гіршим ніж він був.

На третій день у нас випали вікна у квартирі, бо Росія завдала удару по Епіцентру. Коли на твоїй землі працюють Гради, урагани, артилерія, коли бомблять та знищують абсолютно все, то ти відчуваєш, що ти вже у жерлі пекла.

Десь у світі радіють люди життю, а тут скалічені душі та, найголовніше, – діти... По-друге, у війну всі почуття та емоції боротьби всі родини переживають глибше, бо це завжди горе, інколи навіть переломний момент, але так ти усвідомлюєш цінність життя і те що ти зараз маєш, можливо, силу і важливості кохання, бо коли всі події ви проходите разом то розумієш важливість всього та підтримку. По-третє, брань розірвала сім'ї, і забрала у людей найцінніше життя. Хто відповість за це? Росія несе відповідальність за все свою агресію та за руйнування життів, будівель, які вона спричиняє і спричинила. Росіян закликають вийти на протести проти боротьби з Україною, але вони стоять на шляху зла, і багато чого від їх думки залежить. Вони повинні самі обрати, на якому вони шляху особисто. Усім, у кого є совість і сумління, то вийти на протести проти кровопролиття. Кожен росіян повинен усвідомлювати, що у нас дійсно гинуть люди та і їхні люди гинуть на чужій землі. Люди не речі, вони не в чому не винні! Як сказав Ж.Венд: «Тим, хто захоплює людей на завоювання світу, ні потрібні, ні справедливість, ні милосердя». Бо Війна і знов криваві ріки! Грім гармат і могили, сироти, каліки й сум руїн.

На мою думку, війна буде повторюватися до тих пір, поки люди не навчаться вирішувати свої потреби та питання, не тими, хто гине за чиєсь життя у бою. Але українці показали й показують далі, всі сім'ї, всі люди, що хай як там, скільки б ми ненавиділи ворога, попри всі на світі лихоліття та невдачі, оце в якийсь момент випробування на стійкість і витривалість свою в міць у всьому.

На жаль, у будь-якому прояві війна неабияк докладає корективи до роз'єднання людей - близьких, рідних, молодих, людей похилого віку, зовсім малих, закоханих. Ми змушені приймати її виклики, але це робить нас мужніми та більш сильнішими для власного розвитку.

Краще не думати про погане, а молитися, адже в молитві багато віри, сили й любові.

Жоден із нас не зрозуміє, що ви відчуваєте. Яка боротьба у нас відбувається всередині із собою, з болем і відчаєм, зі сльозами за рідних... Єдина приказка, з якою я згідна на всі сто - всьому свій час. Правда, настане час - і все вирішиться. Все буде правильно.

Збережіть краще свої нерви та себе.

Україна моя у вогні, але сильніше за пекло наші серця.

Коли закінчиться війна, наша Україна відбудується, розквітне і буде ще кращою ніж до війни. В це віре кожен українець. Коли закінчиться війна, розжарена від бомб земля воскресне...