«Чоловік з нашого дому побіг за хлібом і, на жаль, загинув»

Був ранок, година п'ята. Ми з чоловіком спали, і раптом прибігли діти, розповіли, що вже бомблять Київ і Чернігівську область. Ми прожили на лінії фронту вже 8 років, але такого жаху, який розпочався 2 березня 2022 року, ми не бачили… Все навколо горіло і гуділо від безперестанних вибухів.

Ми вже навчилися жити з обмеженими ресурсами їжі, починаючи з 2014 року. Але з часом зник газ, світло та вода, а працівники служб відновлення цих послуг ризикували життям, роблячи ремонти під обстрілами. Хліб до нас підвозили волонтери. У один із днів чоловік з нашого дому побіг за хлібом і, на жаль, загинув. Після цього розпочалася евакуація, і ми виїхали з Попасної, Луганської області всією родиною до Бахмута. Але коли зрозуміли, що це триватиме довше, ми поїхали до Дніпра і зараз перебуваємо в Одесі.

Коли ми приїхали до Дніпра, дуже швидко знайшли. Сусіди виявилися привітними, і ми швидко познайомились з усіма. У будинку було багато переселенців, і ми всі разом переживали ті страшні події.

Ми з чоловіком - пенсіонери і не працюємо. Наша донька раніше працювала в нотаріальній конторі, але зараз безробітня. Зять служив у ДСНС, і в грудні 2022 року переніс інфаркт і тепер на групі.

Коли ми виїжджали, на лобове скло прилетів великий осколок, розбив скло, але нас не зачепило… А ще болючі спогади, бо в місті залишились три наші собаки, яких ми підібрали з початку 2014 року, а на момент від'їзду - не знайшли. Це біль на все життя…

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/