“Чоловік і син потрапили під обстріл, коли ходили по воду”

Аліна Миколаївна не могла повірити, що ці руїни - це її рідний Маріуполь

Я проживала в Маріуполі, хоча народилася в Чернігівській області. У Маріуполі вийшла заміж, прожила там 30 років. Коли почалася війна, я спочатку залишалася в місті, а потім виїхала до своїх батьків у Чернігівську область. Я вчителька початкових класів, працюю зараз дистанційно.

У перший день війни ми спочатку не могли повірити в те, що таке відбувається. Ми доволі спокійно до цього поставилися. Точніше, просто не могли очікувати, що буде така ситуація. У 2014 році ми робили запаси, купували продукти, а 24 лютого навіть не закупили багато їжі. Коли ми були в Маріуполі, не мали можливості поповнити запаси, також нам не вистачало води. Ми запасалися водою - набирали у ванну, і звідти пили.

Я сказала, що все одно продуктів мало, тому нехай вони не ризикують життям заради того, щоб попити води.

24 лютого запам’яталося тим, що люди спокійно ходили по Маріуполю. Було багато тих, хто не міг повірити, що в наш час може початися повномасштабна війна. Ми купили у магазині продуктів на декілька днів. Пізніше почались дуже сильні бої біля нас - ми не могли вийти з дому.

Ми стали думати, як виїхати з Маріуполя, і зрештою виїхали. Виїжджали через Василівку. Це було довго і дуже важко, але, слава Богу, ми не потрапили під обстріли. Спочатку доїхали в Запоріжжя, тоді в Київ, а далі - в Чернігівську область.

Коли вже виїжджали, я побачила, що все місто зруйноване. Це дуже шокувало. Я заплющувала очі, а коли розплющувала, навіть не могла впізнати місто. А ще шокувало, що між обстрілами не було навіть десяти хвилин перерви. 

Я навіть не знаю, коли і як може скінчитися війна: багато різних думок у голові. Хочеться, щоб скоріше - дуже хочеться додому, але не знаю навіть, коли це станеться. Хочу повернутися, але тільки в український Маріуполь.

Своє майбутнє бачу тільки в Україні, у мене немає інших думок.