Україна з 2014 року в стані війни. Я думала, що гірше вже не буде. Коли почалося велике вторгнення, світла, газу і води не стало. Вперше у житті я, охайна жінка, відчула, що таке не митися два тижні і готувати їжу на вогнищі.
Коли чоловік ходив по воду, бачив коло криниці фрагменти людських тіл – їх розірвало, коли був прильот.
Вибухи і обстріли не припинялися, гриміли безперервно. Я думала: «Вони колись сплять?»
Зрештою, ми вирішили виїжджати. Їхали через Мангуш, на блокпостах до нас не чіплялися.
Врешті-решт ми осіли у Києві – тут моя сестра має житло, тому ми живемо безкоштовно.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.