«Через обстріли страшно було вийти на вулицю»

Перший тиждень війни Ніна Вадимівна  просиділа у підвалі. А згодом виїхала до брата - у більш безпечне місто.

Я жила в місті Харків, район Північна Салтівка. Я подумала, що це грім серед зими. Так грохнуло о п'ятій ранку! Я глянула у вікно, побачила, що люди бігають, сідають у машини – і зрозуміла, що це війна.

Сильні обстріли були. Я сиділа тиждень у підвалі. Я боялася сходити в магазин, до криниці по воду. У нашому районі все зачинилося. Нічого не працювало. Добре, що у мене вдома були запаси продуктів, і я не ходила до магазину.

Восьмого березня я виїхала до подруги в інший район, потім поїхала до Львова, а згодом переїхала в Ромни до брата. Труднощів не було: мене знайомий вивіз до залізничного вокзалу, я сіла на «Інтерсіті» й поїхала до Львова.

Хотілося б, щоб війна скінчилась якнайшвидше. Але, на мою думку, навряд чи так буде, тому що це залежить не від нас. І майбутнє для нас буде тяжким.