Історії, які ви нам довірили
З 24 лютого 2022-го по 15 лютого 2023-го російські військові вбили 487 українських дітей – про це повідомило Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Втім, на жаль, це число не є остаточним, адже ідентифікація загиблих в різних регіонах України триває, а Росія продовжує обстріл мирних жителів. Ми продовжуємо карбувати історії маленьких українців, які загинули від війни. У цьому тексті розповіді про долі дітей з Харківщини, Київщини та Херсону.
Текст підготований платформою пам'яті Меморіал, яка розповідає історії вбитих Росією цивільних та загиблих українських військових, спеціально для Радіо Свобода.
Кирило П’яхін. Фото з особистого архіву родини
Новина про вагітність Маріанни стала несподіванкою для подружжя П’яхіних з Херсону. Разом із чоловіком Денисом вони ще не готувались ростити маля, але раптовій звістці дуже зраділи. Пара потроху готувалась до народження дитини: майбутня мама хотіла сина, чоловік Денис – донечку.
Четвертого липня 2014 року в П’яхіних народився малюк Кирило. Хлопчик ріс швидко. До року сказав перше слово – «тато» і зробив перші кроки. Маріанна згадує, що син був схожим на Дениса. «Ніс, ямочки на обличчі – все у батька. А от характер – мій», – говорить Маріанна.
Хлопчик ріс дуже спокійним та слухняним. Намагався у всьому допомагати мамі.
Кирило П’яхін з мамою. Фото з особистого архіву родини
«Ми водили сина на дошкільні розвивальні заняття. Потім Кирило ходив на малювання, йому це дуже подобалося. Дай будь-яку картинку – все перемалює», – згадує Маріанна.
Хлопчик обожнював збирати конструктор, будувати замки та гратись машинками. У майбутньому спочатку хотів стати футболістом, потім – поліцейським.
Кирилові подобалося ходити в школу. Простіше давались мова та читання, дуже швидко запам’ятовував вірші.
«Кірюша завжди був старанним учнем, любив гарно писати і засмучувався, якщо не встигав щось записати, бо кожну літеру виводив. Також любив виконувати завдання біля дошки. Дистанційне навчання не надто йому подобалося. Особливо запам'ятався один випадок. Потрібно було прочитати текст і дати відповіді на питання, а хлопчик захотів прочитати це для вчителя. Попросив маму, щоб вона записала аудіо, як він читає, і вислали його мені», – говорить вчителька Кирила Тетяна Щегельська.
Кирило П’яхін. Фото з особистого архіву родини
Вчителька згадує Кирила життєрадісним. Дитина могла підійти та обійняти, заглянути в очі.
«У цей момент забувалися всі негаразди. Це була єдина дитина з класу, яка могла так дивитись в очі», – ділиться Тетяна.
Маленький Кирило мав свої симпатії в школі, мама пригадує: «Він говорив мені зранку: «Мамо, пішли в крамницю купимо шоколадку».
Кирило дружив із Антоном – хлопчиком, який жив в одному будинку з П’яхіними.
«У них рік різниці. Кирило був старшим. Дуже життєрадісний, захоплений творчістю хлопчик: і тік-токи знімав, і пісні співав. Відрикритий до всього», – говорить Анастасія, мама Антона.
Напередодні повномасштабного вторгнення родина П’яхіних хворіла на коронавірус. Вони жили неподалік Антонівського мосту в Херсоні й добре чули звуки війни після 24 лютого 2022 року. Спочатку Кирило дуже боявся всього, що відбувалось навколо. Мама водила сина до психолога та давала заспокійливе. Пізніше хлопчик вже сам заспокоював Маріанну, коли вона плакала: «Мамо, все буде гаразд. Не переживай».
Родина П’яхіних. Фото з особистого архіву родини
Два місяці П’яхіни прожили в тоді окупованому Херсоні, евакуювались наприкінці квітня до Вінниці, де мешкали їхні родичі.
«Виїжджали три дні. Першого дня не випустили, ми ночували у знайомих. Згодом знову не вдалось провартись. Окупанти дозволяли проїхати лише родинам із тими дітьми, які мали цукровий діабет та астму. А колись лікар помилково написав у нашу медичну картку, що в Кирила – астма. На блокпосту подивились на діагноз і пропустили», – розповідає Маріанна П’яхіна.
П’яхіни облаштувались у Вінниці, Маріанна пішла працювати у приватну лікарню. 4 липня родина відсвяткувала день народження Кирила – хлопчику виповнилось 8 років. Дитина замовила батькам безліч подарунків. Кирилу купили все: і великий автомат, і лего, і машинку на управлінні.
Кирило П’яхін. Фото з особистого архіву родини
14 липня Кирило з дядьком та бабусею поїхали в банк. Родичі робили закордонні паспорти, треба було сплатити квитанцію за документи.
«Я збиралася на роботу й казала, щоб син залишився з татом вдома. Син просив мене: «Мамо, не йди. Залишайся вдома». Я тоді спізнювалася, дізналася, що він поїхав із бабусею і братом, коли у лікарні вже починалася операція», – згадує Маріанна.
У Вінниці тривала повітряна тривога, але дорослі вирішили таки завершити справу з документами.
«Під час операції ми з колегами помітили дивний рух вікон. Медики сказали, що ракета полетіла. Пізніше мені зателефонувала мама і сказала, що не може знайти брата та Кирила. Я вибігла з лікарні», – говорить Маріанна.
Три ракети влучили у дім біля офісної будівлі. У цей момент дядько із Кирилом сиділи у машині, бабуся вийшла до банку. «Брат каже, що розплющив очі, коли його після вибуху тягнув якийсь чоловік. Він спитав, де Кирило. Повернувся до автівки, у якій був хлопчик, та лише побачив, як машина вибухає», – розповідає Маріанна П’яхіна.
Пізніше жінці стало відомо, що син помер одразу – від влучання уламка в голову, а потім вже стався вибух. Тіло хлопчика розшукували кілька днів.
«Говорили, що знайшли в обласній лікарні хлопчика, 8 років, без батьків. Але я приїхала – то ніяк не він…»
Кирило П’яхін. Фото з особистого архіву родини
Ідентифікувати Кирила змогли лише з допомогою аналізу ДНК. Загалом від тієї російської атаки на Вінницю загинули 27 людей, а травми отримали – 200.
Кирила поховали у Никифорівцях на Вінниччині. Провести хлопчика в останню путь зібрались десятки людей, більшість – незнайомі. Вони просто хотіли підтримати родину після такої важкої втрати. У домовину хлопчика вклали м’яку іграшку – ведмедя Потапа.
Нині Маріанна за кордоном, кілька місяців тому розлучилась із Денисом.
«Щодня говорю з психологом. Бо інакше ніяк. Вже стільки часу минуло, а здається, що Кирило зараз забіжить до кімнати і скаже: «Мамо», – говорить вона.
Друг Кирила з Херсону, Антон, все ще не вірить у його смерть.
«Син думає, що ми повернемось до міста, а там буде Кирило», – говорить мама хлопчика, Анастасія.
Прощання з Кирилом П’яхіним. Фото: «Суспільне»
Copyright (c)2022 RFE/RL, Inc. Used with the permission of Radio Free Europe/Radio Liberty, 1201 Connecticut Ave NW, Ste 400, Washington DC 20036.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
