«Було важко без води й світла. Та ще й у квартирі був такий холод!»

Я жив у Пологах, працював  електриком. З початку війни у місті було кілька відносно спокійних днів. Я виходив на роботу, ще працювали, були обстріли. Були автоматні черги, були розриви в місті.

З шостого березня почався постійний обстріл міста. Зникло світло, зникла вода. Ми в квартирі вдвох із жінкою, було таке… важко говорити. Надворі стояли низькі температури, в квартирі холод. Шокувало те, що наші люди мародерствували, грабували магазини. Виносили все звідти: і побутові вироби, і продукти. Але більшість людей згуртувались, між собою ділилися продуктами, допомагали один одному, носили воду.

 Ті запаси їжі, які у нас були, за два тижні закінчилися. Нічого було їсти, магазини пусті, на ринку теж нікого не було, і ми вирішили виїхати з дому. Проїхали сім російських блокпостів. Вони змушували відкривати машину, дивились речі, і відпускали далі. А потім ми виїхали на нашу територію, де вже наші були блокпости, там теж перевіряли. Через постійні зупинки ми їхали чотири години до Запоріжжя.

Поїхали, в чому були, тому наш рівень життя дуже порушився. Все, що було налагоджено, лишилось там. А ми залишилися без домівки, без речей, одягу, ще й без роботи.

Сподіваємось, що війна закінчиться до кінця року і ми повернемося додому, будемо жити і працювати, як раніше. Будемо відбудовувати наше місто.