«Було страшно, неприємно і морально важко»

Ольга Василівна з донькою довго не могли виїхати з Маріуполя. Спочатку вони не вірили в облогу міста, а потім окупанти нікого не випускали. Коли ж дорогу відкрили, довелося пройти фільтрацію і допит. Тільки після цього вдалося дібратися до Києва

Мені 39 років. До початку війни ми з дочкою мешкали у приватному будинку в селищі Волонтерівка, що знаходиться на околиці Маріуполя. Дочка закінчувала школу, їй потрібно було кудись вступати, тому вирішили виїхати. Та й залишатися там уже було неможливо. 

24 лютого ми були вдома, дивилися телевізор. Згодом зникло світло, зв’язок, газ. Було дуже холодно. 2 березня нас обстріляли з «Градів». Після цього ми перебралися з квартири в підвал. Спочатку в нас були свічки. Воду набирали з колодязя, їжу готували на вогнищі. Якось виживали. Відразу поїхати не могли, бо постійно відбувалися обстріли, деколи ми навіть не вдавалося вийти на вулицю, щоб приготувати їсти. Потім закінчилися свічки та зосталося зовсім мало продуктів. 

Шокували обстріли, пожежі, загибель сусідів. З нашого двору було видно «Азовсталь», Лівий берег. Ми на власні очі бачили літаки, які скидали бомби. Не давали Було дуже страшно, а «зелених коридорів» не давали. Зворушила стійкість наших захисників. Азовці не кидали нас, боролися до останнього. 

Ми з дочкою виїхали, а батьки залишилися в Маріуполі. Ми не можемо навіть ліки їм передати. Переживаємо, як вони там. Їм не хочеться полишати свій будинок, бояться мародерства. 

У перші дні ми ще не розуміли, що Маріуполь може опинитися в облозі. Я працювала в такій структурі, що не могла кинути роботу й поїхати.  А потім нікого не випускали, розстрілювали автоколони. Ми не могли вийти з нашого району навіть у центр.

Щоб виїхати, потрібно було пройти фільтрацію. Це неприємна процедура. Ми її проходили двічі. Виїжджали через російський кордон, на якому нас допитував працівник ФСБ. Було страшно, неприємно й морально важко.

Зараз ми в Києві, тут дочка хотіла навчатися. Я поки що не працюю. Пройшла співбесіди, тепер чекаю на результат.

Ми віримо в ЗСУ, але все ж таки хотілося б, щоб росіяни склали зброю і пішли. Хочеться повернути свої землі, однак без такого жахіття, яке відбувається зараз. Сподіваємося, що найближчим часом настане мир і все буде добре.