«Було моторошно бачити пілота, який несе нашим людям смерть»

Ігор Михайлович пережив в Охтирці окупацію і обстріли. За цей час він відчув, як змінились життєві цінності

Я народився в Україні, в місті Суми. Учився, працював, служив в армії. Зустрів початок війни в Охтирці. Зараз місто Герой. В місті були бої, обстріли. Ховався по погребам. Переживав за дітей у Києві. Зараз зі здоров'ям маю проблеми, роботу довелось залишити. Я пенсіонер, маю групу інвалідності.

У перший день війни я був на роботі, на котельній дитячого садка. Надійшов сигнал, що війська входять в місто і треба зупиняти котельню. По вулицям йшли росіяни. То був шок. А потом почались бої. Вибухи, літаки бомбили військові частини - горіло все. Тяжкі спогади.

До війни у мене було стабільне, мирне життя, і раптом - таке. Я відчував відповідальність за родину. У моєму будинку від обстрілів ховались чотири жінки. Треба було думати, де брати їжу. Добре, що були запаси та люди допомагали. Коли вимикали електроенергію, були проблеми, бо у мене свердловина. Але у сусіда колодязь, тож викручувались якось. В березні були морози і ми боялись без газу лишитись, але газ був весь час.

Ми не знали, чим все закінчиться. Надія була, що наші війська відіб’ють окупантів, але це був дуже важкий період. Потім все налагодилось, пішла гуманітарна допомога. Наші захисники відбили завойовників.

Моторошно було, коли літак летів на висоті 50 метрів і я міг бачити пілота, який несе нашим людям смерть. За ці два тижні багато що змінилось. Матеріальні цінності стали неважливими, в серцях багатьох людей прокинулись найкращі якості. Ми не знали, куди впадуть бомби і ракети. Всі просто допомагали одне одному, чим могли.

У нашій родині також стосунки змінились. Діти телефонували по декілька разів на день. Щойно стало можливо до нас проїхати, діти приїхали з Києва. Всі були живі, то була радість, коли зустрілись. Зрозуміли, що найтяжче позаду.

Ми живемо з надією, що наші Збройні сили виженуть окупантів. Ми від кордону за 50 кілометрів. Сподіваємось, що окупанти не зможуть повернутись і коїти те, що вони тут робили у лютому і березні.