«Буде мир – буде все»

Початок війни був у двадцятих числах травня [2014 року]. Із вікна було видно аеропорт, як літають літаки. Тоді ніхто не думав, що може щось трапитися. Ми збирали речі та виїжджали на канікули. Думали, що все закінчиться. Їхали в Горлівку на соціальному автобусі, тому що рейсовий транспорт уже не ходив.

Коли закінчиться війна, ми плануємо повернутися додому. У нас досі тут воєнний час, ми в Новолуганці живемо, майже на лінії розмежування, усе це триває щодня. У 2016 році в сусідній будинок було пряме влучення, осколками побило і вікна, і балкон. Ну, а так ніби цілий.

Я була в декретній відпустці й не працювала, коли почалася війна. На роботу вийшла у 2014 році, уже під час війни. У безпеці себе не відчуваємо, будь-якої миті все може знову початися.

Усі мріють тільки про мир, більше нічого не треба. Буде мир – буде все. Нічого не планується, живеш одним днем. Прожив – і добре. Прокинувся вранці і то добре. Дитина закінчила вісім класів, потрібно кудись вступати. Але куди? Не знаю навіть.

Ми отримували продуктові набори від Фонду Ріната Ахметова. «Карітас» теж допомагав продуктами, від МОМ [Міжнародна організація з міграції] надавали грошову допомогу, допомагала організація «Посмішка дитини». Допомога була для нас підтримкою.