"Більше ніколи ворог не захоче сюди прийти"

Поліщук Тетяна Олександрівна, 14 років, учениця 9 класу Покровського ліцею, с. Покровське, Дніпропетровська обл.

Вчителька, що надихнула на написання - Коваленко Олена Вікторівна

Конкурс есе "Війна в долі моєї родини"

Двадцять четвертого лютого дві тисячі двадцять другого року Росія напала на Україну по всій довжині кордону. Ранок того дня я запам’ятаю назавжди. В кінці лютого мої батьки захворіли коронавірусом, через це я мусила сидіти вдома. Тому кожного дня я звітувала своїй однокласниці, що мене не буде в школі. І от прокинувшись вранці 24 лютого я спершу подзвонила їй сказати, що мене не буде, і вона сказала, що її також не буде, одразу ж я поцікавилася чому, вона не йде до школи, вона мені відповіла: “ Таню, ти, що не бачила ще новини? Росія напала на Україну”. В той момент мені хотілося думати, що це просто якийсь невдалий жарт, чи просто фейкова інформація. Але з кожним днем все ставало гірше.

Я була готова йти і знущатися з росіян так, як вони знущалися з наших людей . З цього моменту я зрозуміла, що почалася дуже жорстока війна. Моє життя дуже змінилося з початком війни.

Моє село з усіх сторін омивається Каховським водосховищем. За сім кілометрів від нас через водосховище знаходиться місто Енергодар. Це місто захопили орки, точніше вони захопили Атомну Електростанцію, і через це ми не можемо відбитися від них. Починаючи з 12 липня росіяни масово обстрілюють місто Нікополь з міста Енергодар.

Саме страшніше чути те, як вибухи стають щоразу гучнішими. Над нашим районом пролетіла не одна ракета. І всі вони літали дуже низько, кожного разу здавалося, що от-от вона зачепить чийсь дах. Щоб відволіктись від цих подій я багато пишу та читаю. Також влітку я ходила разом із друзями та батьками заробляти гроші і я змогла втілити свою мрію. Моя мрія була купити собі гарний, а головне зручний писемний стіл. Так як ми сидимо на дистанційному навчанні я хотіла, щоб на ньому було багато поличок, куди можна було складати свої книги. Я пишу книги для себе та своєї сім’ї, можливо якби я була трохи сміливішою їх би побачив цілий світ. Писати мені було дуже цікаво, починаючи з шостого класу. Тоді я писала тільки вірші та казочки для дітей віком від двох до шести років. Зараз я пишу не тільки вірші, а й твори, які досягають більше тисячі слів. Цілими днями я прислухаюсь, чи не чутно вибухів.

Вони потребували теплих речей. Я маю знайомих волонтерів, вони з легкістю мені допомогли у цьому питанні. Коли був приліт до села Олексіївки то ракета влучила у резервуар з паливом. Був дуже чутний вибух, в той момент в моїй оселі затрусилися стіни. Було дуже страшно. Я боялася, що наступний приліт буде в наше село. Коли я гуляла з друзями ми говорили про мир. Особисто для мене мир сьогодні - це коли всі країни не ворогують між собою, а навпаки допомагають покращити соціально-економічний розвиток країни. І я вірю, що ця жахлива і нікому непотрібна війна скоро закінчиться. Наша Україна стане ще могутнішою та гарнішою. І більше ніколи ворог не захоче сюди прийти. Я молюся за кожного захисника і захисницю, які наближають нашу перемогу.