«Батько в моєму серці назавжди залишається героєм»

«Я Аріна, мені 12 років, хочу розповісти про своє горе… У мене загинув тато 12 березня, врятувавши мене і мого молодшого брата та ще двох дітей. У перший день війни я поїхала до бабусі з рідним братиком, двоюрідною сестрою і братом на Херсонщину, потім там ставало дуже небезпечно, ми постійно знаходилися в підвалі, їсти було нічого, життя ставало страшним і чорним, по селу ходили чутки про згвалтування і викрадення дітей. Я дуже боялася за своє і своїх рідних життя, бо самому старшому брату 13 років. Життя зупинилось, ми чули і бачили, як російські воїни вбивали своїх поранених, стало страшно за життя, що воно зупиниться і я не побачу більше своїх батьків. Я зателефонувала татові і благала забрати нас додому і наш тато вирішив нас забрати.

11 березня тато тоді приїхав до нас ми, всі були такі раді, а на наступний день ми вирушили додому з батьком і четверо дітей і наша улюблена собака Глаша. Нам ще трішечки треба було доїхати до Миколаєва і тут в нас почали стріляти російські воїни. Я побачила свого брата повністю в крові, також брата та сестру і маленьку собачку, яку ми всі дуже любили. Вона захистила другого брата від загибелі, а сама загинула. А потім нас витягнули з автомобіля і наказали бігти в якісь не глибокі окопи. Вони почали на нас кричати, ображати матами, а батько заснув за кермом. Потім я зрозуміла, що він помирає - все було у крові. Я дуже була наляканою, але змогла зібрати докупи братів та сестру, мені дуже боляче це згадувати. Мій тато був незвичайний, він нас дуже всіх любив. Я йому колись намалювала малюнок, він дуже його беріг і завжди носив його при собі. Я вважала, що він його буде завжди оберігати, але цього не сталося і мені дуже від цього погано, що не змогла вберегти тата. З того часу почуття провини мене не покидає. Я не знаю, як з цим жити. І мій батько в моєму серці назавжди залишається героєм».