Роман Наконечний
Володимирецький ліцей "Колегіум"
Вчитель, що надихнув на написання есе - Слотницька Ірина Володимирівна
Війна… Колись для мене це було щось далеке та незрозуміле… І побажання миру та чистого неба в день народження для кожного із нас звучало якось банально… Проте війна несподівано увірвалася в наш дім, обізвавшись нестерпним болем у серці кожного українця та українки, повністю змінивши не тільки звичний уклад життя, а й ставлення до багатьох речей. Наше життя поділилося на до… та після…
У кожної людини є взірець, яким вона захоплюється, на кого рівняється. У нас, підлітків, теж були свої ідеали. Так було до війни… Коли ж почалося повномасштабне вторгнення, ситуація кардинально змінилася…
Мабуть, немає такої родини в Україні, якої не торкнулася б війна… Моя родина не виняток…
Уже пройшло більше року, як мій тато був мобілізований до лав ЗСУ. Звичайно, це його обов’язок як громадянина та справжнього чоловіка – захищати Батьківщину. Пам’ятаю той день, коли тато отримав повістку… Усі були шоковані, бо не знали, що буде далі…Ми не могли нічого змінити… Я намагався стримувати емоції й усіляко підтримувати маму, переконуючи її в тому, що все обов’язково буде добре. Тато іноді приїжджає додому, і ми маємо можливість кілька днів побути разом. Після цього йому знову доводиться повертатися на службу. Зате протягом цього часу ми можемо всі зібратися разом і поспілкуватися. Ці миті в колі родини стали такими дорогоцінними! Ми навчилися цінувати їх, цінувати кожну хвилину, проведену разом!
Я розумію позицію свого тата і підтримую її. А ще безмежно пишаюся ним. Адже мій тато не лише словом, а своїми вчинками показує приклад нам, своїм дітям.
Мені довелося трохи швидше подорослішати: я зрозумів, що, поки тата не буде вдома, усі його обов’язки доведеться виконувати мені, адже я найстарший у сім’ї. Спочатку було дуже тяжко без нього, але поступово ми звикли покладатися лише на себе.
Поки тато захищає нас у лавах ЗСУ, наша родина активно долучається до волонтерської діяльності. Адже ми теж хочемо бути корисними, допомагати, чим можемо, нашим захисникам наближати перемогу. Тому намагаємося жити за принципом: якщо не можеш захищати свою державу на передовій, допомагай у тилу та донать на ЗСУ, я якщо не маєш такої змоги, то хоча б просто щиро помолися…
Усе ще йде війна… Тому ми повинні бути згуртованими, щоб протистояти агресору. Я пишаюся кожним, хто не стоїть осторонь, і пишаюся тим, що народився і живу серед найкращих, найвідважніших людей на планеті.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.