«Багато моїх знайомих і друзів загинуло під час бомбардувань Охтирки»

Сім’я Антона Володимировича ненадовго виїжджала з Охтирки, коли місто регулярно обстрілювали. Коли ситуація стала спокійна і безпечна, вони повернулися додому

Ми з Сумської області, з міста Охтирка. Перший вибух в Охтирці був біля батьківського дому. Це було десь після четвертої, чи біля четвертої ранку. Ми перебували у місті, поки не скинули бомбу на нашу мерію в центрі міста. Дев’ятого березня ми виїхали з Охтирки, і до Великодня перебували в іншому місті, а потім повернулися.

По дорозі, коли ми виїжджали, було дуже багато блокпостів. Ми дуже довго їхали до Полтави:зазвичай це година-півтори максимум, а тоді їхали майже п'ять годин.

Потім рідню жінки вивозили на захід України. Ми три доби чекали, поки буде, чим вивезти. Потяги були переповнені або не зупинялися в Полтаві, або були заповнені так, що люди стояли в тамбурі всю дорогу.

Нам було тяжко, коли бомбардували місто, адже багато моїх знайомих і друзів загинуло. Також було важко, бо я залишився без роботи. Наразі я не маю роботи за фахом, а фірма, де я працював, знаходиться в Луганській області в Кремінній. Там зараз йдуть бої.

В перші дні війни у нас майже не працювало нічого, тому щось дістати було майже неможливо.

Були добрі люди, у яких були хлібопічки. Вони випікали та роздавали хліб.

Були проблеми з водою. Ліки майже ніякі не можна було дістати, тому відкривали аптеки за допомогою поліції. Потім, як вже більш-менш все налагодилося, з ліками все одно дуже була велика проблема. Мені друзі зі Львова, Франківської області та Києва висилали ліки, тому що в нас знайти щось було майже неможливо.

Зараз у місті ситуація більш-менш, але прикордонні села під постійним обстрілом, майже щодня. У місті потроху щось ремонтують, потроху щось роблять. Більшість мешканців повернулася, а десь третина, може трохи менше, ще не повернулася. І не знаю, чи повернуться, бо у місті дуже багато зруйнованих квартир та будинки. Тобто людям повертатися нікуди.

Найбільше мене шокувало, що ворог використовував заборонену зброю: вакуумні бомби, фосфорні бомби. Також запускав ракети по дитячих садках та по будинках. Прилітало все, що тільки можна. Слава Богу, крім ядерної зброї.

Надіюся, що війна закінчиться цього року. Коли саме, не знаю.

У майбутньому буде дуже важка психологічна реабілітація, якщо вона пройде успішно, то ми розраховуємо на позитивне майбутнє. Якщо не дуже успішно, то буде не дуже позитивне майбутнє. У нас досі прилітає, тому народ перебуває в дуже важкому психологічному стані.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/