«Адже і на чужині можна залишитися патріотом власної країни»

Чихічина Віолета, учениця 10 класу Петропавлівського НВК "ЗОШ І-ІІІст.-ДНЗ (ясла-садок)"

Вчитель, що надихнув на написання есе - Малина Тетяна Пилипівна

Моя Україна майбутнього

Моя Україна – це країна мрії, і я дуже пишаюсь тим, що я -  українка. Народилася в Україні, живу тут все своє життя. Українцями були всі мої дідусі,  бабусі і вся моя рідня. Я вважаю, що  приналежність до української нації  - це велика честь. Мені дуже подобається наша українська мова. Вона найкрасивіша, співуча і мелодійна.

Мир для мене означає відсутність будь-яких конфліктів та війн, щоб не гинули люди, щоб кожен із нас міг планувати своє майбутнє. Я не розумію тих людей, які у пошуках кращих умов або для ліпшого життя змінюють країну проживання. На мою думку, покинути свою батьківщину – все одно що зрадити їй, зрадити своїй родині. Але є різні ситуації, наприклад, одна з них – це сьогоднішня війна в Україні. Є люди, які дуже постраждали, ворог забрав їхніх близьких, їхнє майно. Таких людей я не маю права осуджувати. На їхньому місці я, мабуть, також кудись поїхала, щоб вижити.

Україну майбутнього я бачу як країну, де кожен громадянин має можливість розвиватись і втілювати свої мрії в життя. Наша держава буде відкритою світу, наука та освіта досягнуть високого рівня.

Коли моя рідна Україна переможе, і це буде дуже-дуже скоро, перше, що я зроблю, це найкраще, найвеселіше відсвяткую з усією країною та рідними людьми нашу перемогу. Потім наша країна буде відбудовуватися, і ми, українці, станемо кращими в усьому. Я  буду продовжувати ходити в школу, навчатися, допомагати батькам, і просто жити далі й радіти цьому. Буду намагатися зробити все можливе, щоб Україна стала найкращим місцем для моїх рідних, друзів, для моїх майбутніх дітей. Саме тут ми зробимо наші мрії реальністю і подаруємо майбутнім поколінням найкраще життя!