«А ще було дуже незвично постійно ходити в бомбосховище і пропускати заняття, знаходячись у школі»

Кокенко Вероніка, студентка 1 курсу Ізмаїльського агротехнічного фахового коледжу

Вчитель, що надихнув на написання есе - Парахова Лілія Ярославівна

Війна. Моя історія

Знаєте, 24 лютого 2022 року - дата, яка закарбувалася не тільки на сторінках історії  України і всього світу, але й на серці кожного українця, який проживає в наші дні. Без сумніву, війна – це страх і жах, якого не очікував ніхто, для нас усіх це було, немов сніг на голову. Ніхто спочатку не міг повірити в те, що це все ж таки трапилось, ба більше ніхто не міг уявити, що ця трагедія набуде таких масштабів, таких страшних і жахливих наслідків.

Рано - вранці 24.02.22 я прокинулась від того, що моя мати, розмовляючи по телефону з моєю тіткою, донька якої проживає в м.Одеса, з великим подивом і явним хвилюванням у голосі  тривожно скрикнула : «Як Одесу бомблять ?»- саме з цього речення для мене розпочалося інше життя, життя з усвідомленням війни, усвідомленням того, що мільйони українців страждають, вмирають, втрачають своїх близьких, втрачають все, що протягом життя тяжкою працею здобували, втрачають сенс життя і надію, що цей жах відбувається щодня, калічачи сотні тисяч життів та доль.

Я розуміла, що ,можливо, ми  дізнаємося і переживемо на особистому досвіді багато з того, що більшість з нас не хотіла б знати, наприклад: звуки страшно виючих сирен, яких до цього ніколи в житті не чув, звуки, що сповіщують про небезпеку, що насувається, нічні атаки так званих «шахедів», які без перебільшення страшним звуком своїх двигунів змушували серед ночі за декілька секунд з теплого ліжечка ховатися під стіл в якості укриття, а в моменти, коли вони пролітали  настільки близько, що здавалось, що вони зараз прямо сюди  потраплять, залишалося тільки в жаху і страху сподіватися і  молитися, щоб їх змогли збити.

Так, наприклад, раніше спокійне і мирне небо здавалося нам чимось звичним  і ніколи не спонукало замислитися над тим, що, можливо, воно буде таким не завжди, що мирне небо набуде для нас таку значимість й цінність, як сьогодні. Раніше було звичайнісіньке небо, зараз воно є заповітною мрією для всіх тих, хто кожну ніч, днями, тижнями або навіть місяцями не виходить на світ Божий через те, що знаходиться в зоні активних бойових дій  і постійних атак та прильотів .

Цей день для мене і моєї родини означав початок неабияких випробувань на всіх рівнях життя, випробувань, які ми вже пережили і невідомо скільки ще доведеться пережити, але не звертаючи уваги на все це, в нашому серці і розумі все одно є надія на добре і мирне майбутнє.

Так, багато хто з наших близьких, знайомих, друзів, з якими ми спілкувалися і підтримували дружні стосунки практично все життя, в один момент збирають валізи і вирішують їхати за кордон. Отож, однозначно можна сказати тільки те, що ця війна змінила життя кожного сучасного українця і загалом всієї української  нації.