Олена Копійка

"Жінка благала про допомогу, але люди на вулиці відводили очі, бо не було ніякої можливості допомогти"

Спогаді переселенки з Маріуполю наповнені біллю: коли місто палало від вибухів, нікому було прийти на допомогу мирнім мешканцям.

Двадцять четвертого червня я була у сільраді для оформлення довідки. Дізнавшись, що я з Маріуполя, хлопець запитав: «Що там відбувалося? З новин не дуже зрозуміло. Там немає їжі та ліків?»

Я розповім у порівнянні з вибухом будинку у Києві 25 червня. Там, на місті вибуху, були пожежні, рятівники, медики, журналісти. Всі надавали допомогу, шукали, чи є хтось під завалами. У Маріуполі вибух був не в одному будинку…

В березні люди ще намагалися надавати хоч якусь допомогу один одному. Але в квітні одразу палали вже по 5-6 будинків на вулиці. На той час в місті вже більше місяця не було води та зв’язку.

Нікому і нічим було гасити пожежу. Нікому було діставати людей з-під завалів. Кому пощастило – вибігав на вулицю, рятуючись від уламків.

Мій батько, який був у місті до 24 квітня, розповідав: «Люди стояли біля будинку, а на балконі 4-го поверху стояла жінка з дитиною на руках. Весь будинок палав. Жінка благала про допомогу, але люди на вулиці відводили очі, бо не було ніякої можливості допомогти»…

І це не один випадок! Так живцем згоріло дуже багато людей. Тим, хто вибрався, було нікуди йти, бо зруйнованими були цілі квартали, а на дворі було до -10 градусів. Я не знаю, як відповісти одним словом, чого саме не вистачало в Маріуполі…

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/