"Увечері на наше селище посипалися снаряди"

Гавжева Вероніка, 16 років, Новолуганська ЗОШ  I – III  ст.

В Україні 2014 року почався збройний конфлікт, який проходить на Донбасі. Це зачепило всі сім’ї, було зруйновано будинки та вбито багато людей. Це також зачепило мене і мою сім’ю.

Було також багато воєнної техніки. Проїздили танки та залишали білі лінії на дорозі. Навіть гелікоптери пролітали мимо наших вікон та намагалися нас розгледіти. Так, вся ця техніка була великою і страшною для мене, але ніяк не страшніше всіх вибухів і пострілів. Постійно було чути свист снарядів, що пролітали мимо, і вибух їхнього падіння.

Ті страшні вибухи змушували нас постійно сидіти вдома. Але коли ми грали на вулиці, під свист снарядів кидали свої іграшки та бігли додому. Це все залишається в моїй пам’яті і ніколи не забудеться.

Але була одна подія, яку наші односельчани  згадують із жахом. Це сталося 18 грудня 2017 року, напередодні Дня святого  Миколая.

Увечері на наше селище посипалися снаряди та було чути вибухи. Ми тоді всією сім’єю й уявити не могли, що таке станеться. Всі ми дуже злякалися, але люди, які проходили по вулиці, діти, які були на шкільних гуртках, всі вони дивом не постраждали, опинившись  в зоні епіцентру.

Багато снарядів полетіли в будинки, школу та дитячий садок. Багато людей залишилися без вікон та дверей.

Кругом лежало розбите скло та шматки снарядів і куль.

Ці дні були дуже страшними для нас усіх.  Я дуже сподіваюсь, що зовсім скоро наше молоде покоління не буде бачити цих страшних подій. А дорослі спокійно виходитимуть зі своїми дітьми на ігровий майданчик і забудуть, що таке страх.

Сподіваюсь, що події 18 грудня 2017 року залишаться в моїй пам’яті не лише як початок війни, а й як її завершення.