"Сльози на очах з’являються майже у всіх, хто їде в автобусі"

Ольга розповідає про трагічні історії земляків, що бачила на власні очі в одній черкаській маршрутці. Жінка, яка дізналася, що загинув її чоловік, молодий хлопець у камуфляжі, що їхав до шпиталю, жінка, сльози якої текли безупинно.

Трагічні історії українців зібралися в одну мить у черкаській маршрутці.

Зайшла в автобус, все як зазвичай. Хтось дивиться у вікно, кондуктор їсть пиріжок, жінка розмовляє по телефону. Раптом вона починає голосити і просто ридати – пасажири почали ніяковіти і здивовано обертатися.

– У вас щось случилося? – запитала одна жіночка.

– Только что позвонили, мой муж погиб в Попасной, он и ещё четверо.

Істерика. Сльози на очах з‘являються майже у всіх, хто їде в автобусі. Я запропонувала їй води, кондуктор дала корвалмент, сивочолий пенсіонер підійшов і взяв жінку за руку, почав її гладити і трішки розминати. Вона в сльозах дзвонила близьким, повідомляючи цю трагічну новину:

В маршрутку заходить молодий хлопець у камуфляжі, кульгає, питає, де зупинка «Госпіталь» у пасажирки на сусідньому сидінні позаду мене.

– Ой, извините, я не знаю, я не местная, сама только недавно сюда приехала из Харькова, – відповідає. – Вот тоже в больницу еду. Вы спросите лучше у водителя, они тут все подсказывают, если их спросишь.

У той момент я завмерла: вдови, що втрачають чоловіків у боях, поранені хлопці, переселенки з дітьми, які шукають безпечного місця, і місцеві жителі, які разом переживають цей біль та надають прихисток і допомогу.

Овдовіла жінка вийшла на зупинці «Мир», сіла на лавку, гірко й голосно ридала. А на наступній зупинці в автобус зайшла ще одна жінка із заплаканими очима. Її великі сльози текли безупинно й тихо.

Історія з відкритих джерел.