"Денис сьогодні до ліцею не прийде, бо почалася війна…"

Державна служба якості освіти України та управління Державної служби якості освіти у Київській області діляться історіями вчителів закладів освіти, які в непростих обставинах надихають дітей продовжувати навчання.

Людмила Бондаренко

Посада учитель української мови та літератури Славутицького ліцею Славутицької міської ради Вишгородського району Київської області.

"Мій ранок 24 лютого розпочався з телефонного дзвінка мами одного з учнів: «Денис сьогодні до ліцею не прийде, бо почалася війна…» Війна? Розгубленість, тривога, страх, відчай – не можу навіть зараз охарактеризувати свої відчуття. Жодне слово не підходить. Хіба що всі, разом узяті. Згодом надійшло повідомлення від адміністрації закладу про те, що діти залишаються вдома, і розуміння того, що наше життя змінилося… 

А далі довгі березневі канікули, коли місто було оточене ворогом. Навчання змогли відновити лише 4 квітня.

Коли готувалася до перших уроків, думала, що без сліз не зможу навіть привітатися з дітьми. Але ні, не розплакалась. 

Уже вкотре подякувала долі, що стала філологом. Уроки літератури – це ж постійний діалог з минулим, діалог з цілим світом і з самим собою. Уявляєте, у 8 класі на першому уроці літератури розглядали оповідання О.Довженка «Ніч перед боєм». Хто б міг подумати, що нашим учням не треба буде пояснювати, що таке війна. Цей твір мені особисто дав зрозуміти, що закони мирного життя, що записані в Біблії (возлюби ближнього свого, як самого себе; не вбивай) зовсім не актуальні на війні. Закони війни інші – це закони не любові, а ненависті до ворога. І ці закони О.Довженко озвучив устами діда Платона: «Коли цілиш у ворога, возненавидь ціль… Перемагають горді, а не жалісливі!» Про це й говорили, згадуючи події Другої світової, формували власне ставлення до війни, кожен робив свої висновки. 

У 9 класі довелося закінчувати вивчення творчості Т.Шевченка онлайн. Послання «І мертвим, і живим…»

Не намагалася на уроках постійно говорити про війну, але коли можна провести паралель, завжди робила це, щоб показати зв’язок між минулим і сучасним. 10 клас, В.Стефаник, «Камінний хрест», кінець XIX століття. Проблема еміграції галицького селянства. Наші дні. 6 мільйонів українців перетнули кордон у пошуках безпеки. Ще 8 мільйонів стали внутрішніми переселенцями. І наші деякі учні залишили свої домівки. Чи повернуться?

На уроках мови теж було безліч можливостей говорити про актуальні речі. Так, у 9 класі аналізували текст, робили синтаксичний розбір складних речень. Для аналізу взяли пісню Макса Барських «Хай буде весна». А в ній що не речення – то складна синтаксична конструкція (філологи мене зрозуміють!), тож є над чим попрацювати:

Хай буде весна,

Поки ми стоїмо до кінця,

І нас не зламає війна,

Наша віра єднає серця,

Україна навіки жива".