1000 днів Тисячі історій

Ці руїни – все, що залишилося від дитсадка у Ворзелі. Маленька дівчинка Стефанія. Це був її садочок. 24 лютого 2022 року їй виповнилося 5 років. Сім'я готувалася до свята. Але на дитину чекав зовсім інший «подарунок»…

Олексій – автор тризубу, який було встановлено на скульптурі Батьківщини-Матері замість радянського герба. Відомий скульптор під час війни він бореться на своєму фронті. Створює макети техніки, які дезорієнтують ворожу артилерію.

Приймали пологи в бомбосховищі, рятували, лікували та оберігали цілі сім'ї! В укритті Київського пологового будинку №1 у березні 2022 року перебувало до 130 осіб. Про "народжених у війну" – директор Наталія Гончарук.

Співачка Джамала кілька діб діставалася заходу України, згодом - пішки переходила кордон. Під час війни Джамала активно виступає на європейських майданчиках, аби весь світ дізнався про жорстокість російських загарбників.

Костянтин і Влада Ліберови до війни займалися фотомистецтвом. Коли почалася війна, Ліберови продовжили займатися улюбленою справою. Тільки тепер герої їхніх робіт — жителі найгарячіших точок.

Один із символів стійкості українців – глиняний півник на шафці, яка висить над прірвою на руїнах розбитого вщент будинку. Власниця півника Надія Сватко, втратила свій дім та ледь не загинула під обстрілами.

Прикрила своїм тілом двомісячну доньку під час обстрілу. Ракета прилетіла в житловий квартал Києва. У кімнаті, де була сім'я, вибуховою хвилею винесло вікно та стіну. Двадцять чотири уламки мати прийняла на себе.

Ірина Романченко, мисткиня з Гостомеля, пережила справжнє пекло. У перші дні вторгнення будинок художниці розтрощили міни. Точилися ближні бої, бракувало їжі, закінчилася вода. Окупанти захопили котеджне містечко.

З 1 по 3 березня 2022 року окупанти скинули на житлові квартали некеровані бомби ФАБ. Від них половина багатоповерхових будинків зруйнувалася вщент. Уламки провалилися у підвал, де переховувалися люди.

Коли почалася війна, шестирічна Аня була у бабусі під Києвом. Село опинилося немов на острові – між Чорнобильською зоною, окупованою росіянами територією та Київським морем. Шлях у Київ був один – на човні.

Сім’я жила в місті Ірпені, під Києвом. Вони переселенці з Донецька. Чоловік поїхав у Донецьк відвідати матір. Дружина з дітьми залишилися в Ірпені і загинули під час евакуації під мінометним обстрілом.

24-річна Діана разом із мамою, чоловіком Сашком та його молодшим братом Максимом намагалися евакуюватися з Чернігова. Їхню машину розстріляли російські військові.

Сергій Сотниченко, український режисер, провів місяць під обстрілами в Ірпені. Весь цей час місто горіло і перетворювалося на руїни. Він посадив свою стареньку маму в садову тачку і втік з обложеного міста.

Російські солдати розстріляли її чоловіка на очах у дитини. Син дивом вцілів, від смертельної кулі його врятував капюшон. Алла Нечипоренко пережила справжнє пекло в окупованій Бучі. Але в іншому місті свого життя не уявляє…

35 днів в окупованому Ірпені під обстрілами та 80 котів під опікою. Таким був початок повномасштабної війни для Катерини Амосової, професорки, лікарки-кардіолога, науковиці й доньки легендарного науковця Миколи Амосова.

Наталія могла зробити піцу з тіста на воді та консервів. Під постійними обстрілами щоденно готувала їжу для всіх жителів бомбосховища. Діти довго не могли запам’ятати, як її звати, тому Наталія запропонувала звертатися до неї Тітка Суп.

9 березня 2022 року вагітна Анастасія разом з чоловіком, молодшим братом та батьками була в пологовому будинку в Маріуполі. Коли російський літак скинув авіабомбу, Настя знаходилася у підвалі.

Євгенія багато років працювала у Драмтеатрі в Маріуполі. Саме вона з чоловіком та дочкою однією з перших опинилася тут у сховищі, коли Маріуполь почала знищувати російська армія. А пізніше стала комендантом.

Маріупольська Анна Франк – так називають Альону Загребу журналісти з усього світу. 15-річна дівчинка знімала свій відеощоденник у блокадному Маріуполі. День за днем показувала, як руйнується її звичний світ.

"Ці світлини - маленька частина того, що відбувалося зі мною та моєю родиною у Маріуполі впродовж 62 днів - з 24 лютого до 30 квітня 2022 року. Це мій фотощоденник.

Тетяна працювала у місцевій газеті. Жінка приєдналася до проукраїнських мітингів та разом з іншими містянами виходила на вулиці Мелітополя, виступаючи проти російських військ.

Вчителька з Мелітополя Галина Беляєва була однією з перших, хто вийшов на вуличний мітинг проти російських окупантів. Усього за кілька днів такі Акції свободи перетворилися на багатотисячний спротив мирних жителів.

Ракетні обстріли Мелітополя розбудили Мілу рано вранці 24 лютого 2022 року. Колони ворожих танків прямували до міста. Росіяни мали надію, що під цим тиском Мелітополь та його мешканці здадуться. Та місцеві не відступили.

Ночі у ванній замість м'якого ліжка, люди зі зброєю на вулицях рідного міста та колони танків. Таким запам'ятала початок повномасштабної війни 9-річна Влада Мухіна.

Тетяна – викладач української мови та літератури. Жінка пережила перші бої за Мелітополь, окупацію міста росіянами та важку дорогу через заміноване поле.

У свої 24 роки Ігор Середа стільки разів бачив смерть, скільки не кожна літня людина бачить за все життя.

Через його руки пройшли буквально 300 тіл. Загиблі та закатовані жителі Бучі та Ірпеня.

Багатоповерхівку, у якій мешкав Віталій Литвин, путінські війська обрали своєю базою. Тут вони жили, сортували і розподіляли здобич: техніку, прикраси, речі. Понівечили близько сотні квартир.

На її очах російський снайпер убив маму, а батька з місця розстрілу окупанти викрали. Вивезли на допит із мішком на голові.

Жінка їхала на велосипеді і вірила, що зможе вижити. Нажаль, трапилося найгірше … Фото з місця трагедії, на якому зображена рука із манікюром, облетіло увесь світ. Жахливими спогадами ділиться донька загиблої.

Катерина Савенко загинула 4 квітня 2022 року. Її чоловік Віталій - 29 березня. Саме тоді стався обстріл їхнього будинку. Подружжя отримали смертельні поранення. До 29 березня Катя вела щоденник. Читаємо. Нашими голосами

"Які ізуверські очі у війни! Люди сходять з розуму! Голод! Жах! Відчай! Якби тільки знати, коли закінчиться це божевілля?»

«Якою одиницею виміру можна виміряти людське горе? Як виміряти відстань до Бога, благання якому посилають мільйони знедолених людей? Чи існує назва хворобі нелюдя, який затіяв цю безглузду криваву війну?»

«Люба моя сестричко, я виживу заради того, щоб довЕсти до тебе і до інших правду. І в цьому моя доля…»

«Мамо! Я поранена. У міській лікарні №1. Лікарів вже немає. Зламана нога і розірване обличчя. Віталік загинув. Надя – у підвалі лікарні. Допоможіть!»

Про історію Юлії Кульчицької розповідає відомий телеведучий Олексій Суханов. Юлія з Костянтинівки — одна з тих, кому вдалося вижити під час обстрілу залізничного вокзалу в Краматорську.

Вона їхала до Дніпра, щоб урятуватися від обстрілів. 19-річна Анастасія Шестопал – одна з тих, хто вижив після російського ракетного удару по вокзалу у Краматорську. Дівчина втратила ногу.

8 квітня 2022 року Наталія Степаненко із сином і дочкою на вокзалі в Краматорську мали сісти в потяг і поїхати від війни. Коли по місту вдарили російські ракети, опинилися в епіцентрі вибуху.

Ольга має двох маленьких доньок. Тому після прильоту ракети по краматорському залізничному вокзалу одразу вирішила – разом з дітьми та мамою тікатиме подалі.

Ольга Дудіна з перших днів повномасштабної війни допомагала рідному Краматорську вистояти. Але найстрашніший момент, каже Ольга Дудіна, - ракетний обстріл залізничного вокзалу у Краматорську.

З Донецька до Ростова, з Ростова до Москви, з Москви – до Туреччини, з Туреччини – до Польщі, а з Польщі – до Києва. Такий шлях подолали 10-річний Ілля із бабусею, щоб повернутися додому в Україну.

Дівчину примусово відправили до Бєлгорода на навчання. Потрапити в Україну дитина намагалася кілька разів. І тільки з третьої спроби дівчині вдалося потрапити додому та обійняти маму.

Населений пункт, де мешкав хлопець, опинився в окупації. Батько вмовив Олексія поїхати до Росії у табір. Як обіцяли: усього на десять днів! Але табір для нього розтягнувся майже на місяць. Дітей не повертали. Згодом відправили до... школи.

У квітні 2022 року російські військові захопили Ізюм. Влітку вони почали вивозити дітей до росії. Обіцяли батькам, що на оздоровлення і ненадовго. Батьки Євгена не мали іншого виходу.

Російські війська захопили Балаклію. Місто перебувало в окупації понад пів року. Батькам Дар’ї запропонували відправити старшу доньку до табору у Краснодарський край. Поки дитина перебувала у рф, Балаклію звільнили ЗСУ.

5 листопада 2023 року російська армія завдала ракетного удару по Одесі. Внаслідок атаки у місті було пошкоджено 6 пам’яток архітектури. Постраждала й будівля Одеського національного художнього музею, яка входить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У перші дні повномасшатної війни в історико-краєзнавчий музей Іванкова на Київщині влучили російські ракети. Та співробітники змогли врятувати гордість музею – колекцію картин однієї з найвідоміших художниць України Марії Примаченко.

Вікторія – заступниця директора Запорізького обласного Краєзнавчого музею. Ворог наближався надто швидко, потрібна була евакуація. І вже 4 березня сталася перша черга евакуації найдорожчих експонатів.

"Ми зняли всі роботи Куїнджі, Айвазовського, Дубовського, ікони. Закрили музей... Ключі і зараз при мені, але більше до музею я так і не прийшла", – згадує завідуюча Художнього музею імені Куїнджі в Маріуполі Тетяна Булі.

Острів Хортиця чи не найпершим в країні провів евакуацію музейних фондів. Фондовики, наукові співробітники, реставратори - робили все, щоб терміново евакуювати найцінніші експонати.

Єлизавета має вісім дітей. Вони залишили Бахмут. Але там залишилася сестра Єлизавети. До її квартири прилетів снаряд. Чоловіка вбило, а сестра перенесла 10 пересадок шкіри, втратила око та оглухла на одне вухо.

У Наталі війна забрала дуже багато. Насамперед – здоров'я. Її поранило у ноги, пізніше зробили операцію, але вона залишилася інвалідом. Втратила роботу, втратила житло. І неповнолітня дочка також стала інвалідом.

Вікторія зі сльозами на очах згадує про рідний Бахмут. Там залишилось не тільки її серце, а ще й сестра. Жодної інформації про те, чи вона жива, немає.

Тетяна Волошина записалася до волонтерського штабу. Багато переселенців їхали рятуватися від обстрілів саме до Бахмуту. Однак ситуація дедалі почала загострюватися, від обстрілів гинули мирні люди.

Вона вижила у Бахмуті під час запеклих боїв. Майже рік від початку повномасштабного вторгнення родина Бутко не наважувалася на евакуацію - мали надію, що Бахмут вистоїть.

Фото, на якому дівчина в дублянці веде собак-інвалідів з Ірпеня до Києва, облетіло весь світ. Роботу американського фотографа Крістофера Окіконе в березні 2022 року опублікувало видання Wall Street Journal.

Евакуював жителів Ірпеня та врятував сотні тварин під обстрілами. Актор і шоумен Олексій Суровцев з березня 2022 року рятує покинутих через війну котів та собак.

Зоозахисна організація UAanimals рятує тварин з прифронтових територій. Близько півсотні волонтерів зберегли сотні тварин: собаки, ведмеді, леви

Понад місяць в окупації на своїй фермі під Гостомелем провели Анастасія та Владислав. Разом з юним доярем Іллею вони рятували поголів’я кіз і птахів.

У квітні 2022 року Марія Фомінцева та її пес Боня стали зірками соцмереж. Популярними їх зробило фото Олега Переверзева, де зображена літня жінка із собакою у хустці. Саме хустка рятувала Боню від контузії.

Письменниця, художниця, вишивальниця Олена Маляренко в окупації вишивала футболки та сорочки за мотивами Марії Примаченко, висміювала у своїх сатиричних нотатках окупантів, чим і рятувала херсонців від відчаю…

Місяць в ізоляторі в окупованому Херсоні утримували журналістку Анжелу Слободян. З першого дня війни і до свого затримання у липні – Анжела продовжувала робити репортажі та прямі включення з Херсону.

Унікальна історія херсонського драмтеатру та його директора, який продовжує популяризувати українську культуру під час війни. Поговоримо про окупацію, допити російських спецслужб та важливість українських територій.

Марина Савченко - журналіст, вже понад 20 років жінка працює на телебаченні. Вона добре пам’ятає ворожу авіацію над Херсоном, як почали бомбити передмістя. Солдати окупаційної армії йшли та розстрілювали людей.

Режисер Херсонського театру ім.М.Куліша Сергій Павлюк займався гуманітарною допомогою, вів стрім з площі Свободи у окупованому Херсоні – анонсував мирний протест. Та крім мирних акцій, Сергію довелося ходити ще й на допити.

14 січня 2023 року росія вчинила черговий страшний злочин проти України. Атака по житловому будинку у Дніпрі – це жахлива трагедія, яка відгукнулася в серці кожного. Історія Насті Швець, дівчини, чиє фото облетіло весь світ.

Катя провела 20 годин під завалами. Чути голоси рятувальників і кричати не могла, бо з дитинства має вади слуху. Вона була вдома з чоловіком та однорічним сином. Вижила лише Катя...

Світлана Фігурна поховала 6-х рідних, які загинули від ракетного удару в Дніпрі 14 січня 2023 року. Того дня родина відзначала свято, вперше за довгий час вони зібралися разом. Після вибуху всі опинилася під завалами.

Внаслідок ракетного удару по будинку в Дніпрі загинуло 46 людей, з них 6 дітей. Зруйновано 72 квартири. Серед них і квартира Віри Виштак, в якій вона прожила понад 30 років. В момент удару вдома були батьки Віри.

Викладач МВА, бізнес-консультант Олег Москаленко потрапив у російський полон. Його били і катували, а потім у наручниках кинули замерзати до смерті. Він дав свідчення у Гаазі.

Тіло дитячого письменника Володимира Вакуленка знайшли в одній із могил масового поховання в Ізюмі. Історію Володимира досліджувала письменниця Вікторія Амеліна. Вікторія загинула під час російського обстрілу Краматорська.

Ганна Ворошева — успішна бізнес-вумен із Маріуполя, яка з початку війни направила свої сили й засоби для надання допомоги місцевим жителям. Її схопила російська армія, після чого почалися 100 днів полону.

Рідна Киїнка вже була охоплена вогнем, коли Світлана Качан із дитиною виїхала у тихе й наче більш безпечне село... Та опинилася в окупації. Чоловіка Світлани ледь не вбили, а дитину допитували…

Коли стало зовсім нестерпно залишатися в Маріуполі, вся сім’я виїхала на старенькому «жигульонку». На блокпосту Олену Перкову та сестру обшукали. У їхніх телефонах знайшли патріотичні пости. Їм зв’язали руки...

Внаслідок катастрофи на Каховській ГЕС затопленими виявилися десятки пам'яток архітектури, музеїв та історичних споруд. Опинився під водою й будинок-музей Поліни Райко у Олешках Херсонської області.

Василь залишив Олешки, коли росіяни підірвали Каховську ГЕС. Величезні хвилі змітали все на своєму шляху, рівень води сягав п’яти метрів. Хату Василя затопило і на відновлення піде дуже багато коштів.

Тетяна – переселенка із Херсонської області. Опинившись в окупації, вона відмовилася виїжджати до Росії. Після підриву Каховської дамби її село опинилося на шляху потопу. Будинки падали один за одним.

Після підриву греблі Каховської ГЕС у водяній пастці опинилися не лише люди, а й тварини. Херсонський волонтер Євген Царіковський одним із перших кинувся на допомогу, не зважаючи на те, що сам він не вміє плавати…

За всі місяці окупації Херсона єдиний продуктовий магазин у районі Речпорту не працював лише 1 день. «Маркет» пережив окупацію, був повністю затоплений після підриву Каховської ГЕС, витримав 4 прильоти… і продовжує працювати.

Його очима світ побачив Маріуполь у війні — загиблих дітей, наслідки авіаудару по пологовому будинку, героїзм лікарів, страждання мирних. Військкор Євген Малолєтка провів 20 днів у блокадному Маріуполі.

Олександр Бєлаш працював завідувачем відділення анестезіології. Саме він під час реанімації маленької Єви, яка була першою загиблою дитиною, звернувся до путіна. Пекельні реалії увійшли до документального фільму "20 днів у Маріуполі".

Лікар-хірург Тимур Чумарин до 16 березня 2022 рятував мирних маріупольців та військових під щоденними обстрілами та з ризиком до життя. "Жив в операційному блоці. Поранені були щодня. Переважно, осколкові. Багато дітей".

Ігор Золотоус - нейрохірург обласної лікарні інтенсивного лікування Маріуполя. Рятував маріупольців до 23 березня. Перші поранені - мирні. Переважно, це були вогнепальні, осколкові, мінно-вибухові поранення.

Під час повномасштабного вторгнення Дмитро працював інтерном у пологовому будинку, на який 16 березня російський літак скинув авіабомбу. "Відчув, що прилетіло. Затряслася будівля. У лікарні було багато поранених"

Робота енергетиків була важливою й до масованих обстрілів, але помічати й цінувати багато людей почали її тільки зараз. Тетяна працює на одному з підприємств ДТЕК. Каже, що зараз відчуває себе потрібною, як ніколи раніше.

Ігор працює на одному з підприємств ДТЕК. І відчуває себе, як на фронті. Енергетичному. По його підприємству росією неодноразово завдавалися ракетні удари. Доводилося в екстремальних умовах відновлювати роботу станції.

Світлана – керівник департаменту персоналу на одному з енергетичних підприємств ДТЕК. Згадує, як з першого дня війни величезні сили витрачалися на те, щоб евакуювати співробітників з областей, охоплених війною.

Сергій – з династії енергетиків, яка налічує вже 145 років. І Сергій прийшов працювати на станцію вже у 16 років. І майже 30 років допомагає людям жити нормальним життям. Але цьому хоче перешкодити країна-агресорка.

На роботі – як на фронті. Працівники енергетичних підприємств знаходяться в постійній небезпеці. Повітряні тривоги лунають часто, приліт снаряда може трапитися в буть-який момент.

Маленькій Лізі з Підгороднього навічно — два рочки. Перша, бажана, і така довгоочікувана дитина в родині Приходьків загинула під завалами 3 червня 2023 року.

Вони любили спати в обіймах всі разом, а він любив знімати на відео ці миті щастя… Ця історія – неймовірний біль. У фіналі цієї розповіді ви почуєте просто шокуючі деталі про шахед, який в Одесі 2 березня 2024 року вбив 7 батьків і 5 дітей.

Яна була у пологовому будинку. Російські війська вже у місті. Вони почали стріляти по лікарні. Четверо медиків спинами закривали вікно. Лікар та акушерка приймали пологи при світлі ліхтарика.

Ірина опинилася практично в епіцентрі ракетного удару росії по Винниці. Вона переїхала туди з Києва після початку вторгнення ворога. У той день Ірина вела доньку Лізу на заняття із логопедом.

Він в'їхав у спалений війною Маріуполь. У голові киянин Едуард постійно прокручував карту: важливо не забути, як проїхати до місця, де перебувають його діти. Ані зв'язку, ані навігаторів. Навколо тільки трупи та розбиті будинки.

Володимир Жовнір - генеральний директор дитячої лікарні "Охматдит". Хто, як не він, знає, якої шкоди лікарні і дітям, які в ній перебували, завдав російський ракетний удар 8 липня 2024 року.

Герой нашого часу! Український лікар дитячої лікарні Охматдит у Києві, який став відомим на весь світ через трагічні події 8 липня 2024 року, а також опинився в центрі інформаційної війни через фейкове відео, поширене російськими пропагандистами.

Шестирічна Маша була на операції, коли по дитячій лікарні в Києві вдарила російська ракета… Дівчинка вижила, та серед численних жертв опинився її дідусь Володимир.

Олександр працює біля Охматдиту, 8 липня 2024 він приїхав до дитячої лікарні після влучання ракети. Олександр зафільмував, що відбувалось, аби донести це до світової спільноти. А потім став допомагати людям.

Ірина разом з донькою відразу кинулась до Охматдиту після російського ракетного обстрілу. Допомогти будь-чим, іншого вона собі і не уявляла, коли бачила закривавлених дітей, яких вивозили з лікарні.

«Мамо, я хочу ще раз виступити», - сказала семирічна Саша Паскаль після виступу на перших змаганнях. Виступала дівчинка з протезом - за рік до змагань втратила ногу, коли по мирному кварталу було випущено російські ракети.

Ніка Шурда здобула золото на Чемпіонаті Європи зі стрибків у воду серед юніорів. Ця перемога була після волонтерства у блокадному Маріуполі під обстрілами та після жахливої новини, що її батько, тренер з боксу та суддя міжнародного класу, у полоні.

У ніч проти 1 червня 2023 року Київ було атаковано ракетами "Іскандер". На ґанку дитячої поліклініки біля замкненого укриття загинула 9-річна Віка Івашко разом із мамою… Поруч – спортивний клуб, в якому Віка займалась дзюдо.

Марина Алексіїва – бронзова призерка Олімпійських ігор з синхронного плавання. Вона та її сестра-близнючка, теж чемпіонка, під обстрілами виїжджали з Харкова. А російські спортсмени писали: «Ви нічого не розумієте, це все для блага…».

42 дні в окупованому Херсоні провела володарка срібла Паралімпіади у Токіо – легкоатлетка Яна Лебєдєва. Її чоловік – призер чемпіонатів України з настільного тенісу. Обоє пересуваються на візках.

Парамедик екстреної медичної допомоги Маріуполя Сергій Чорнобривець рятував жінок після вибуху пологового будинку. Бачив, як крізь рану від осколків б’ється серце 7-річної крихітки.

Лікар-травматолог Дмитро Пастернак розповідає про місяці роботи в міській лікарні №3 міста Маріуполя в умовах постійних бомбардувань і відсутності необхідних медикаментів та обладнання.

Дмитро Федоренко нагороджений орденом “За мужність”. Нагороду до Миколаївської лікарні швидкої допомоги приїхав вручати сам Президент Володимир Зеленський. Настільки він був вражений тим, як лікарі рятували життя.

Світлана Лобода щоразу виходила з дому із повними кишенями ліків. Лікарка знала: обов'язково зустріне на вулицях окупованого міста пацієнтів, кому ці медикаменти врятують життя.

У мирному житті практикуюча лікарка-гінекологиня, письменниця та блогерка Наталія Лелюх чи не щодня бачила диво народження нового життя. Під час повномасштабної війни вона стала лікарем-волонтером.

Юлія Василенко – директорка гімназії, яка лишилася на окупованих територіях. Окупаційна влада вимагала від неї працювати на новий лад. Зіткнувшись з її опором, почали погрожувати.

"Ми втратили студентів, аспірантів, викладачів. Вони загинули», — згадує проректор Приазовського державного технічного університету Олена Хаджинова.

2 березня о 13:00 директор школи №29 була у приймальні. На футбольному полі грали діти, і раптом пролунав вибух...

Валерія Гукова – вчителька початкових класів. Коли все здригалося від вибухів, вона продовжувала вчити дітей. 42 дні Валерія проводила онлайн-заняття з укриття.

Вбиті студенти та співробітники, зруйновані будівлі. Наслідки російського вторгнення для Маріупольського державного університету шокують.