«Узимку з продуктами в нас буває складно»

Спочатку різких дій не було, але в нас з’явилися блокпости. Це ні про що не говорило, ми спокійно їздили в район і назад. Але потім почалися воєнні дії, у нас підірвали міст.

Весною 2019 року до нас у підвал влучила міна й розбила його. Мені обіцяли допомогти з відновленням. Під час воєнних дій я в підвал не тікав, бо далеко. У мене в будинку є таке місце, де можна відчувати себе в безпеці.

Я мешкав сам. Зробив собі грубку, дрова поруч є, із цим проблем не було. Один раз з’їздив до сестри в гості в Золотоношу, а так постійно перебував тут.

Мене найбільше турбували обстріли. Вони наганяли хороший стрес. Поруч зі мною постраждали будинки, лінія електропередачі. Спочатку в нас не було світла по два-три місяці. Потім потроху з’являлися майстри та все ремонтували.

Зараз, у 2021-му, обстрілів немає. Та сторона закрита. А там же промисловий регіон був. Ми, приватники, займалися городами й туди везли все продавати. Зараз немає місця для реалізації нашої продукції, ми бідуємо. У кого є машини, ті везуть у Сєвєродонецьк, Рубіжне, Лисичанськ. Але в більшості людей машин немає.

Про що мрію? Звичайно, про припинення війни. Раніше в нашому Слов’яносербському районі було сполучення. Кожні 20 хвилин ходили автобуси в Комунарськ [Алчевськ], Луганськ, Стаханов [Кадіївка]. У нас відчувалося життя, майже вся молодь працювала в місті.

Я отримував продуктову допомогу. Для мене це було підтримкою, пенсія маленька. Організація запропонувала на вибір гроші чи продуктові набори, я вибрав продукти. Я посадив собі город і проблем немає. Узимку з продуктами в нас буває складно, машини не можуть приїхати.