«Я такого Страшного суду нікому не бажаю»

Віра Іванівна пережила страшні обстріли. Вона досі живе в пошкодженому будинку з розбитими вікнами, тому що її чоловік помер, і нема кому все полагодити.

Це було у травні, 2014 року. Вже перед ранком почалося таке, що не дай Господь, я цього нікому не забажаю. Це Страшний суд! І потім ще обстріл був. На нашій вулиці вбило чоловіка. Сусіди сиділи у дворі, грали в карти, і одного вбило.

Живемо ми у своєму приватному будинку. Сховалися, не виходили. Будинок полопався, вибито два шибки. Ми спершу не зрозуміли, коли щось розірвалося. А потім діти приїхали і кажуть: «Дивіться, у вас же дірки у склі». Так у нас і досі є. Чоловік мій уже помер, господаря немає, от і нема кому робити. Я сама вже і побіліла, і посивіла, і постаріла, і здоров'я пішло.

Спасибі Рінату Ахметову, що він нам добре допомагав продуктами, все давали. Дуже велику роль це відігравало. Ще минулого року норвезьку допомогу надавали. Добре, як допомагають.

Я мрію, щоб був мир і всі люди були здорові, дітки та онуки, батьки та дідусі-бабусі. Аби швидше ось це все скінчилося, щоб нас не лякали. Щоб ми жили, як раніше, щоб була тиша та порядок.