Володимир Невмирич

"Я чув, як літають снаряди"

Я можу сказати, що я живу в тилу, тому мене не дуже зачепила війна. Я чув, як літають снаряди. Все це чув, навіть у деяких ситуаціях бачив.

У нашому місті відмінна школа, я дуже її люблю. Я вже з неї випустився, зараз вступаю до технікуму. Я точно пам’ятаю, що мої батьки хотіли максимально заховати мене від цієї інформації, від війни, тому що я був ще молодим. Мабуть, батьки не хотіли, щоб я знав усі жахи війни. Тому я не дуже пам’ятаю, як все відбувалося, але пам’ятаю, що коли почалася війна, ми хотіли поїхати відпочивати влітку, але з’явилися блокпости. Мамі все ж довелося пояснювати, чому все так вийшло.

Війна – це завжди дуже страшні речі, завжди не хочеться, щоб ця війна відбувалася. Тому потрібно, щоб людство навчилося обходитися без неї. Мир для мене – це точно, коли між людьми взаєморозуміння, коли люди вміють домовлятися між собою, не завдаючи фізичної шкоди.

Я відчуваю себе щасливою людиною, бо, незважаючи на всі жахи, які сталися поблизу мене, вони мене не торкнулися. Я знаю людей, які в зв’язку з цими діями виїжджали зі своєї країни, переїжджали в інші, більш мирні країни – там, де немає війни.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/