Історії, які ви нам довірили
Коли для вас почалася війна на Донбасі?
Почалася для нас війна на Донбасі з 2014 року, це був серпень. Почалася, звичайно, несподівано, ніхто в це не повірив. Гуляли на вулиці всі. Уже якісь натяки були, вертольоти літали, але ми чомусь не звернули уваги.
Із дітьми гуляли. У мене дві онучки й онучок. У нас центр села, там магазин є «Дитяче містечко».
До магазину прийшли, дітям купили все і чуємо такий гул. Це було несподівано, ми нічого не встигли збагнути. Ну і, вважай, що вже за магазином почали падати снаряди. Ми перелякалися, звичайно, я дітей з усієї сили – думаю, як би їх не придушити – на асфальт і лягла на них зверху. Вони маленькі. Кричить: «Бабцю, навіщо ти мене душиш?» «Внучок, - кажу, - полеж п’ять хвилин, я не душу, зараз ми піднімемося». Піднялися й не знаємо, куди бігти. Почали розбігатися, бігти до магазину.
Поруч племінниці дві жили, у них дах будинку вибухнув. Злетів дах, машину пошкодило. Було дуже страшно. Ми швидко додому, добігли! Діти перелякані, не знаємо, що робити, за що хапатися. Це було 9 години вечора. Так ось вона почалася.
А на ранок почали думати: залишатися чи їхати. Прийняли рішення, що треба виїхати до брата. Це Кіровоградська область, поїхали до нього. Це затягнулося надовго. На дуже довго, тому що пішли діти до школи у вересні.
Старша онучка ходила у восьмий клас, почалися проблеми з головою. Ми почали обстежувати й виявилося, що у нас, напевно, після цього стресу (так сказав нам лікар) пухлина. Онкологія. Ну, і по лікарнях. Нам запропонували оперуватися в Кіровограді, але ми обрали Київ. Там онучку прооперували, потім реабілітації.
Потім повернулися сюди, в Ласточкине. Ще Донецьк був відкритий, і можна було їхати. Ми їздили туди, хіміотерапію отримували там і променеву терапію. Підлікувалися, це пройшов рік. Відновилися трішечки. Закінчила вона дев’ять класів. Потім було домашнє навчання. А тепер онучка вступила до університету в Краматорську, у медичний, і знову рецидив. Ми ще раз у цьому році прооперувалися. Одна внучечка вчиться теж у Краматорську, але зараз же з ковідом домашнє навчання. Внучок ходить у 5 клас. Так потихеньку й живемо.
Як війна вплинула на ваш повсякденний побут, фінансовий стан?
Ви знаєте, для мене це така затерта фраза, як кажуть, до і після, вже багато про це говорять. До війни було, мені здається, без турбот, хоча проблеми завжди в житті були й у дітей, і онуків. Ми стали життя цінувати. Щоб встигнути щось зробити, ми поспішаємо. І люди змінилися. Я так думаю, що вплинула війна. Хто добрішим став, a хто жорстокішим.
Якщо говорити про домашніх... Ось, наприклад, ми з чоловіком. Він дуже перелякався цієї війни, і скажу чесно, що я теж. Страх, звичайно, є, але в мене не такий сильний. Ми чомусь вважали, що чоловік у нас сильний, але в нього якийсь сильний стрес пішов, ми вже лікувалися неодноразово в неврології. До психіатра підключалися вже, він дуже перелякався. Не та навіть людина стала. А жити якось треба, ось лікуємося. Якось тряхнуло нас конкретно...
Чи отримували ви або члени вашої родини гуманітарну допомогу з 2014 року?
Так, отримували. Були в нас величезні сумки, я пам’ятаю, що давали, це неодноразово було.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
