«Я прокинулась від жахливих звуків на вулиці»

Музафонова Катерина, 16 років, НВК «Школа-ліцей № 69», м. Маріуполь

Есе "День, коли для тебе почалась війна"

Я живу в науковому місті Маріуполь. Я завжди пишалася його красою, величністю, нашим Азовським морем, де проводжу все літо. На жаль, саме це місце стикнулося з неминучою великою проблемою – війною.

Про війни я дізналась, коли була ще маленька. Моя прабабуся розповідала про всі ці жахи, які відбувалися під час Другої світової війни. Я з гордістю слухала про подвиги моїх предків, які віддали своє життя за мир та злагоду. У душі я сподівалась, що ніколи не відчуватиму почуття, яке було в моєї бабусі.

Кожен рік нам у школі розповідають страшні події, які відбувалися під час Другої світової війни. Болем у грудях відкликається історія про Бабин Яр. Це дійсно був жахливий розстріл євреїв. Ніколи у своєму житті не подумала я, що люди здатні на такий вчинок. Але це й не дивно. Таке рішення прийняв безжалісний і жорстокий керівник. Я собі завжди говорила, що все вже пройшло, всі ці події ніколи не стануться з моїм народом. Але доля вирішила по-іншому.

Мені стало дуже страшно. Я швидко побігла до мами, до її обіймів. Тоді для мене час повністю зупинився. Я навіть боялась вийти на вулицю. Лише коли все стихло, я змогла знову розсудливо мислити. Цей день трагічно залишився в пам’яті людей на все життя. Здається, Маріуполь змінився назавжди.

Пройшов тиждень. Я все одно не могла забути цю трагічну подію. У голові були ці жахливі картинки обстрілу. Друзі розповідали, що до них залетів снаряд і все повністю згоріло. Дехто з родичів нашої сім’ї помер. Я кожен день боялася йти в школу, бо обстріл знову може трапитись у будь-який момент. Сподівалася, що не почую більше сирену, не буду ховатися у сховищі. Але таке траплялось дуже часто.

Пройшло вже п’ять років. Мені вже шістнадцять. Але час від часу мене накриває хвиля смутку і жалю. Моїм бажанням на Новий рік є і залишиться припинення війни та початок мирного й тихого життя. Чомусь мені здається, що ця страшна подія об’єднує всіх людей Маріуполя. Вони стають єдиним цілим і не роздільним. У народі кажуть: «Ніщо так не зближує людей, як пережиті разом труднощі».

У мене є велика і складна мрія. Я сподівалась, що наша славна та незалежна Україна зможе вистояти та, все ж таки, перемогти цю війну. На мою думку,  це бажання є в серці не тільки дітей, а й у кожної дорослої людини.