Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Марія Тимурівна Літухова

«Я прокинулась під звуки автомату»

переглядів: 396

Літухова Марія Тимурівна, 15 років, Харківський ліцей №141

Есе "Один день"

Що я знала про війну в 2014р? Розповіді дідуся про Другу світову або новини зі світу, які слухали батьки, але мене це зовсім не цікавило.

Тоді мені виповнилося лише 7 років. Уже навесні всі навколо щось бурхливо обговорювали. Мою старшу сестру чомусь перестали пускати до центру міста, навіть мати не завжди наважувалась їздити туди сама, а я не розуміла, що відбувалося.

Влітку родиною ми поїхали відпочивати.

Коли повернулись, батьки, як завжди, сіли дивитися новини, але якийсь шум змусив нас підійти до вікна: там їхала колона танків. Я дивилась і нічого не розуміла, а батьки вже тоді усвідомили, що маємо залишити рідне місто й домівку.

За тиждень ми поїхали, але зібрали лише частину речей, адже вірили, що ця незрозуміла ситуація вирішиться й час дозволить нам повернутись. У Донецьку залишилось наші друзі, бабуся з дідусем та родичі, навіть шкільні речі, приготовані для другого класу, залишились там чекати на мене.

За день до цього я прокинулась під звуки автомату. Ми планували повернутись до 1 вересня, адже я сумувала за друзями й мріяла йти до 2-го класу. Минуло довгих 7 років, у моєму місті війна. Досі сумую та переймаюся щодня через рідних і близьких, які залишились там. Я за віком дитина, але, на жаль, знаю з власного досвіду, що таке війна.

Я люблю Донецьк, це моє рідне місто, моя мала батьківщина. Я люблю Харків, що прихистив нашу родину від пострілів. Мрію, щоб в Україні скрізь були мир і спокій, щоб родини, роз'єднані війною, об'єдналися. Хочу побачити своїх колишніх однокласників та познайомити їх зі своїм новим класом.

Люди, виконайте, будь ласка, прохання тисяч дітей з тимчасово окупованих територій: годі стріляти, руйнувати, Ми прагнемо добробуту й злагоди.

Колись Олексійович писав, що у війни не жіноче обличчя. Так, тим більше, у війни не повинні бути очі дитини, яка ховалася від куль і боялася й досі боїться реву літаків. Миру, щастя усім нам!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Донецьк 2014 Текст Історії мирних діти переїзд безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій