«Я не знаю, що буде завтра»

ПОНЯТТЯ ВІЙНИ

«Війна для мене – це ...»

Це — зміна повністю мого життя на цей час.

Коли для вас почалася війна на Донбасі?

Війна на Донбасі була продовженням того, що вже було. Це — війна в Криму. Тому вона для мене почалася ще раніше.

Про що ви говорили з рідними й сусідами під час активних бойових дій?

Із сусідами я особливо не спілкувалася, тому що в сусідів і в мене трішки різні погляди були. А зі своїми знайомими (знайомі в мене переважно були люди, які думали так само, як і я) у всіх було сум’яття, пригнічений настрій, тому що події розвивалися зовсім не так, як ми очікували.

Що з пережитого досвіду війни вам запам’яталося найбільше?

Я пам’ятаю шок, коли прочитала в Інтернеті, що біля мого будинку впала міна. Це було 19 серпня 2014 року.

Біля мого будинку впала міна 82 калібру, по воронці було видно. На жаль, тоді знімати було не можна, забороняли. Це було просто небезпечно. Кілька днів там проведених, коли вікна вибиті, коли буквально в двох-трьох метрах від тебе дорога, якою танки йдуть, таке враження, що вони просто по тобі їдуть. Звичайно, відчуття було, прямо скажемо, не найприємніше.

Як це змінило ваше життя?

Я не скажу, що це змінило моє життя, тому що вже зміни відбулися до того. Не тільки в мене, у багатьох. Я чула – люди [розповідали], що сплять і бачать кошмарний сон, а потім вони прокинуться й буде знову все нормально.

Чи плануєте повертатися додому, коли війна закінчиться?

Навряд чи. Минуло вже сім років, зараз уже йде восьмий. Я час від часу їжджу на непідконтрольну територію, бачу, яке там життя. І я слабо собі уявляю, як я знову туди повернуся. Взагалі вважається, що якщо людина прожила більше п’яти років на одному місці, то після цього вона вже навряд чи повертається до того, що було раніше, вона вже пустила коріння. Хоча які коріння? Проте навряд чи я повернулася б туди.

ЗМІНИ В ЖИТТІ ГЕРОЯ. ЦІННОСТІ

Які зміни принесла війна у ваше життя?

Напевно, я більше стала на себе покладатися, оскільки зрозуміла, що все, що стосується держави або кого-небудь ще, навряд чи мене підтримає. Мене підтримали тільки друзі або родичі, в яких я прожила спочатку два роки, перш ніж приїхати до Києва. Немає від кого чекати допомоги, підтримки. Так що опора на власні сили.

Розкажіть, як війна вплинула на ваш повсякденний побут (доступ до води, до їжі, можливість вільно пересуватися, безпеку, фінансовий стан тощо)?

Виключно негативно. Я втратила будинок. Багато років я не мала навіть права голосу. Зараз, слава Богу, мені його повернули. Повсякденність: я не можу завезти речі, які мені б хотілося, тому що я зразу думаю про те, що їх доведеться кудись перевозити. А як я це можу робити? Що стосується заробітку – те ж, що стосується роботи... Я працювала викладачем у виші, але потім була перерва через різні причини. Зараз я не можу відновити роботу викладачем, тому що немає вільних місць, зараз відбувається скорочення. Тому можливість заробітку різко звузилася. Сім років пройшло, і я за цей час не помолодшала. Так що перспективи в мене далеко не райдужні на майбутнє. Але все одно, як би там не було, життя триває, і треба шукати якийсь позитив.

Які позитиви знаходите?

Позитив виключно тільки в собі і своєму оточенні, суто внутрішні ресурси.

Чи відчуваєте себе в безпеці зараз?

Безпечно я себе не відчуваю навіть у Києві, тому що в мене невпевненість у завтрашньому дні.

Про що ви мрієте?

Мрії мають зразу ж у проєкти перетворюватися. Звичайно, про житло в першу чергу. Я над цим працюю. Житло для людини дуже багато значить. Тому якщо воно буде, то інші питання вже вирішуватимуться легше і сприйматимуться позитивніше. Проєкти – це концепція, яку ми написали. Ми увійшли в робочу групу при Комітеті з прав людини при Верховній Раді. Вони вже представили це у вигляді законопроєкту. Називається «Про компенсацію житлової нерухомості ВПО».

Чи є у вас предмети, які пов’язані з пережитими подіями?

Чесно кажучи, немає. Не особливо хочеться такі предмети зберігати. Наприклад, осколки, які в моїй кухні валялися, я не хотіла зберігати. Один навіть у стелі застряг. Я сама історик, тому, природно, розумію важливість усього. Хотілося б збирати якісь матеріали, але коли виїжджаєш з території «ЛНР», то не особливо везеш із собою артефакти, оскільки зайві питання можуть бути на лінії перетину, на блокпостах.