Важкі випробування випали на долю молодої мешканки Маріуполя.
У той день, 24 лютого, я прокинулася від вибухів. Нас бомбив літак вранці та ввечері, і з того часу мені досі страшні гучні звуки. Пам’ятаю, що я навіть хотіла померти і думала про смерть, що ось настала моя остання година.
Почалося страшне життя у Маріуполі, який обстрілювали щоденно. Води нам вистачало, їжі теж, але під кінець нам прийшлося їсти собачу кашу. Потім я поїхала з окупованої території, а мої батьки, на жаль, залишилися у Маріуполі.
Зараз у мене немає роботи, я навчаюсь на мовних курсах, отримую небагато грошей, тому приходиться відмовляти себе у всьому. З Маріуполя я забрала лише декілька речей та іграшку, яку подарував мені мій коханий чоловік. У найскрутніші години я завжди її обіймала, і вона завжди зі мною. Вона мій оберіг.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Ми використовуємо файли cookies, щоб ви отримали найкращий досвід користування сайтом. Продовжуючи роботу із нашим сайтом, ви підтверджуєте використання сайтом cookies вашого браузера.