«Лікарі сказали: йому жити одну годину»

Мама Наталя:

Ми спочатку не хотіли виїжджати з Авдіївки – їхати було нікуди. Тягнули до останнього. Вже стали стріляти в Авдіївці, але ми залишалися на місці.

20 вересня 2014 року Максима поранило. Максим з батьком їхали у справах у машині «Газель» і потрапили в перестрілку. Максима поранило важко в голову. Лікарі сказали: «Йому жити одну годину».

Людей я зустрічаю в Авдіївці, всі говорять: «Ми за вашого Максима молилися». Може, цими молитвами він залишився живий.

Син Максим:

Почалася перестрілка – і потрапила куля мені в голову, запаморочення. Одразу батько загальмував і повіз мене в лікарню. Ніс і... лікарі сказали, що я не виживу. Одна година залишилася, і все.

Батько не хотів йти, не хотів мене втрачати. Він викликав швидку допомогу в Донецьку. Чотири години, нібито, вони їхали сюди, в Авдіївку. Вони сказали: раніше треба було приїхати, щоб краща допомога була.

Мама:

Нам зробили операцію, всі осколки вичистили, кулю не чіпали. Ми пробули 18 днів у лікарні і переїхали в Димитрове, там доліковувалися. У нього постійно боліла голова. Він уже сам хотів в лікарню лягти. Каже: «Давай, мамо, займемо гроші, потім будемо віддавати». Не міг терпіти цей біль.

Через рік ми звернулися до Фонду Ріната Ахметова – і нам зробили операцію в Дніпропетровську. Нам поставили пластину.

Син:

Після поранення титанову пластину мені поставили в Дніпропетровську. Болі немає, але іноді незвичність. Куля всередині залишилася і була в центрі мозку. Лікарі сказали, що її не можна витягувати, оскільки буде багато проблем.

Мама:

Максим увесь час прагнув до навчання, він хотів учитися. А зараз у нього можливості такої немає. У нього гірше пам’ять стала, він гірше став читати, погіршився зір. І вчитися вже не тягне в інститут.

Син:

Я дивлюся і не бачу, у мене пляма, я не можу читати швидко. Книги, які я вже читав, молитви в Біблії, їх я швидше читаю.

Після поранення я не міг говорити. А коли пігулки приймав, тоді почала мова з’являтися, я почав говорити.