Історії, які ви нам довірили

меню
{( row.text )}
{( row.tag )}
header-logo

Історії, які ви нам довірили

До всіх історій
Дар’я Віталіївна Фурманюк

«Війна почалася тоді, коли я почула перші постріли»

переглядів: 353

Фурманюк Дар’я Віталіївна, 16 років, Краматорська загальноосвітня школа I-III ст. №31, м. Краматорськ

Есе «Один день»

Війна – страшне й моторошне слово. Ще зовсім маленькою я із задоволенням слухала розповіді своїх родичів про Другу світову війну. Тоді навіть ніхто й не здогадувався, що наше покоління знову зіштовхнеться з цим.

На той момент, коли почалася війна, мені було 9 років, але майже всі події я добре пам’ятаю. Одного разу, під час перегляду з батьками вечірнього випуску новин, я звернула свою увагу на страшні кадри з Майдану Незалежності й дуже злякалася. Але батьки заспокоїли й сказали, що все має найближчим часом закінчитися. Цього не сталося…

Кожного вечора на екрані телевізора з’являлися все більш і більш страшні кадри, й тоді я зрозуміла: вмирають люди. Небесна Сотня – страшне словосполучення, значення якого я довго не могла зрозуміти.

Особисто для мене війна почалася тоді, коли я почула перші постріли. Я пам’ятаю сонячний день, який не передвіщував біди. На момент перших обстрілів я була на вулиці й спокійно гралася з кішечкою. Пролунав потужний вибух, земля почала дрижати. Я не зрозуміла, що трапилося, й швидко побігла до батьків.

Вони почали шукати інформацію в інтернеті, але новин не було. Весь вечір й ніч ми сиділи й вслуховались у всі вистріли, які було чути зовсім близько, й молилися, щоб все якнайшвидше скінчилося. Наступного дня я побачила вперше у своєму житті велику кількість гвинтокрилів, які пролітали прямісінько над нашими будинком.

Прийшла страшна звістка: Краматорськ було обстріляно, загинули люди. Батьки почали збирати всі документи й необхідні речі для надзвичайної ситуації. Того ж дня тато підготував підвал до можливої ночівлі, але тієї ночі ми залишилися у будинку. Зібрані речі стояли напоготові, й усі боялися, що вони стануть доречними.

Дякувати Богу, все обійшлося, та пережиті страшні емоції неможливо забути. Під час телефонних розмов люди розповідали про місця обстрілів та свої страхи війни… Вулиці міст були спустошені, не було жодної душі, наче настав кінець світу й всі люди зникли. На окупованих територіях навіть боялися вмикати світло в своїх квартирах й будинках , щоб ніхто не порушив тишу.

Врізався в пам’ять той момент, коли йшов бій за Краматорський аеродром. Коли я вночі прокинулася від гучних вибухів, мені стало моторошно від невизначеності й розуміння того, що від мене нічого не залежить.

Тільки зараз я розумію непередбачуваність ситуації, коли нашу сім’ю взяли на приціл гвинтівки на так званому блокпосту. Це зараз я можу зрозуміти, що в той момент ми були за крок до смерті, адже ніхто не знав, які думки були у тих «вояків».

Усі 7 років я чекаю зовсім просте, але таке потрібне для мене слово «МИР». Сьогодні ж мир означає спокій, припинення бойових дій і повернення полонених додому, до своїх сімей й звільнення окупованих територій.

Я вірю й знаю, що Україна зовсім скоро здобуде мир й усі люди будуть найщасливішими, бо це щастя - жити під мирним небом! Тепер я це точно знаю!

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/

Rinat Akhmetov Foundation Civilian Voices Museum
Краматорськ 2014 Текст Історії мирних діти обстріли безпека та життєзабезпечення діти Конкурс есе 2021
Допоможіть нам. Поділіться цією історією
img
Долучайтеся до проєкту
Кожна історія має значення. Поділіться своєю
Розповісти історію
До всіх історій