«У мій будинок під час боїв в аеропорту влучив снаряд»

Майже 10 років я працював арт-директором у низці донецьких ресторанів. А в липні 2013 року відкрив на бульварі Пушкіна, біля драмтеатру, бар під назвою «Плітки». У цей заклад приходила переважно молодь – активна, мисляча, щоб насолодитися невимушеною атмосферою, поспілкуватися, послухати музику, з’їсти смачний бургер або покурити кальян.

У голові роїлися думки про створення цілої мережі закладів. Не вистачило буквально кількох місяців, щоб почати інвестувати в новий проєкт, - на вулицях шахтарської столиці з’явилися озброєні люди. Коли в Донецьку почали розгортатися військові дії, «Плітки» закрилися. Бар проіснував лише рік.

Залишатися в місті, охопленому війною, було небезпечно. Критичний момент був 26 травня 2014 року, коли почали обстрілювати аеропорт. Наше селище знаходиться зовсім поруч, у нього почали залітати снаряди.

На щастя, ми з дружиною тоді були на роботі, а дитина – в школі. Додому вже не повернулися. Ночувати поїхали до сестри, яка жила в квартирі в спокійному районі Донецька.

Я потім ще кілька разів їздив до нашого будинку, щоб забрати хоч якісь речі. Намагався потрапити туди в проміжок з шостої до восьмої ранку, коли не стріляли. Кілька разів не встигав і їхав уже під гуркіт снарядів.

Незабаром вивіз дружину й сина в Святогірськ, який знаходиться під контролем української влади. А сам залишався в Донецьку й думав, що робити далі. Там теж було небезпечно: стріляли, підривали автомобілі, вбивали людей. Співробітники мого ресторану продовжували ходити на роботу, але всі розуміли, що довго це не триватиме. Відвідувачів ставало все менше, потім вони й зовсім зникли.

Багато людей виїхало. Інші були налякані й намагалися сидіти вдома. Зрештою, 10 липня, в день народження нашого ресторану, я оголосив колективу, що ми закриваємося.

У кінці жовтня 2014 із сім’єю перебрався до Києва. А буквально за місяць «Плітки» знову відкрили свої двері на бульварі Шевченка, недалеко від станції «Університет». Мені неймовірно пощастило: прекрасне місце знайшов для свого бару й вдало вивіз із Донецька меблі й обладнання.

Деякі речі було заборонено вивозити. Наприклад, промислове обладнання. Я досі радію, що вивіз усі меблі, кухонне обладнання. Якби це забрали десь на блокпосту, я б залишився ні з чим.

Як так вийшло, я досі дивуюсь. Готувався до від’їзду. Розмовляв зі знайомими, вони дізналися, що потрібно буде заплатити від 500 до 1500 доларів. Ми виїжджали 25 жовтня, саме перед виборами, і розуміли, що фокус уваги піде з блокпостів.

Так, я сумую за Донецьком, але вже не хочу туди повертатися. Сумую за тим Донецьком, який був. У цьому місті я бачив своє майбутнє, він стрімко розвивався. Мене оточували люди, які прагнули зробити Донецьк кращим. Тепер він зовсім інший. На місці мого будинку – зона відчуження. Ніколи не забуду, як там стріляли, як гинули люди... І більше туди не повернуся.