«Почули, що нашу квартиру розбили»

Тетяна з матір'ю-інвалідом пережили спочатку жахи війни, а потім тяготи переселенського життя. Їм довелося повернутися в розтрощену квартиру, яку ніхто не хоче ремонтувати, і виживати в холоді і вогкості.

У 2014 році я пішла на пенсію і перебралася в місто Щастя, як раз під час війни. Коли були сильні обстріли, ми сиділи в підвалах, в бомбосховищах, а потім вже стало просто нестерпно.

Ми поїхали спочатку в Сєвєродонецьк, нас прийняла там церква євангелістів, місяць дозволили жити безкоштовно. Годували, поїли, одягали і взували, тому що в чому ми були, в тому й приїхали. Я доглядала за мамою, вона у мене була інвалідом.

Сусіди порадили поїхати в село Червоний Жовтень, там здавався будиночок. Прожили там, напевно, півроку і почули, що нашу квартиру в місті розбили. Дочка приїхала, глянула - несучих стін немає, даху немає. Ми на останньому поверсі живемо. Все розкрито, дощ ллє, заливаємо ми всі три поверхи. Довелося їхати в цю холодну квартиру. Ніхто нам її не відновив. Дах, правда, ЖЕК зробив, і все.

Потім куди ми тільки не зверталися, що квартира не підлягає відновленню і не підходить для проживання. Переробляти весь будинок треба з першого поверху, тому що тріщини йдуть.