«Трусилися, бігали в клуб у бомбосховищі, а зараз до всього звикли»

До початку [Другої світової] війни ми проживали у Запоріжжі, а у 1946 році приїхали сюди, відтоді перебуваємо тут. 2011 року чоловік помер. Син поїхав до Москви на заробітки і загинув. Живу із онукою.

2014 року ми залишилися вдома, кожен забився у свій куточок. Боялися, бігали в клуб у бомбосховищі, а додому поверталися після бомбардувань. Зараз до стрілянини вже звикли.

Немає бажання нічого робити, не знаєш, навіщо ти живеш і чим усе скінчиться. Наше життя особливо не змінилося, як і раніше, ми живемо у своїй квартирі.

Ми регулярно отримували допомогу від Фонду Ріната Ахметова. Це дозволяло заощаджувати на продуктах харчування. Мрію, щоб мої онуки мали гарне життя, а не таке, як у нас. Хочеться, щоб закінчилася війна і настав світ, щоб товаришували, як раніше, і всі мали роботу.