Історії, які ви нам довірили
Лариса Іванівна з сином поїхали з рідного села після того, як сусідній будинок згорів від «прильоту».
Мені 76 років. Я жила в селі Троїцьке Луганської області.
24 лютого начало бахать – і у нас одразу все було чути, ми ж в селі. І я неділю десь побула там і поїхала. Там невозможно буть: там горіло все, ми ледь виїхали. Я не знаю, я не могла там буть, я ж одна. Нікого більш не було, а тоді приїхав син і забрав мене.
Я о четвертій ранку виїхала. Я була в хаті, прокинулась - а сусіди горять! Я вділась і поїхала, а сусідня хата згоріла вщент. Все падало, взривалось, тоді ми і втекли.
Я з собою нічого не взяла: правда, ото тільки медикаменти, які були, - те і забрала. В мене нога – я з паличкою ходю - для неї купляла медикаменти. А так – пропало все. Тепер таблетки п’ю, заспокоюю сама себе.
Ми приїхали спочатку в Бахмут, потім у Дніпро. Але там роботи не було, тоді поїхали у Кривий Ріг, син тут знайшов роботу.
Коли вже ця війна скінчиться? Та мені – якби й сьогодні. Я не знаю, не можу навіть подумати: я б сьогодні додому поїхала.
Хтозна, як воно далі буде... Як прийдеться. Немає ж нічого свого: мабуть, і хата вже розбита. Не знаю, як ми будемо, де ми будемо.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
