Дмитро Булига

«Сумки зібрали буквально за кілька днів»

Я і моя сім’я залишили Донецьк у червні 2014 року. Сумки зібрали буквально за кілька днів – приводом для настільки блискавичного рішення послужили події, які в перший місяць літа розгорталися біля будівлі Донецького міського управління міліції.

Дружина разом зі старшим сином Веніаміном в один із днів поверталися із занять зі спортивної гімнастики, що проводяться в Палаці спорту «Шахтар».

І тоді саме був штурм будівлі міської міліції. Юля настільки злякалася, що швиденько зібрала речі, і ми поїхали у відпустку до її родичів у Полтавську область.

Щороку ще в мирний час дружина поривалася мене туди повезти, але зробити це вдалося лише «завдяки» війні.

Нас прийняли родичі, поселили в однокімнатній квартирі. Діти відпочивали, купалися в Дніпрі – в них же канікули, а я дистанційно працював у спортклубі «ІСД». Але заробіток був уже не той, тому в екстрено шукав підробіток.

У вересні 2014 року я приїхав до Києва. Навіть пробувався на ведучого новин, але знання української мови підкачало. Тому взяли журналістом у службу новин.

Кожні вихідні я намагався їздити до сім’ї. Було важко, і насамперед, морально. Не бачиш, як ростуть твої сини.

Одного разу зателефонувала Юля і сказала, що в місцеву газету потрібен спортивний журналіст. Я надіслав резюме. Коли побачила, що в мене є досвід роботи на телебаченні, керівництво вирішило, що крім газети мені знайдеться місце і на телеканалі. У липні 2016 року я виїхав із Києва, про що не шкодую. Адже я працюю за своїм фахом, і найголовніше – поруч із дружиною та синами.