«Найжахливішим був день, коли мої діти потрапили під обстріл»

Маю четверо дітей, є батьки. Переїжджати нам нема куди.

Війна змінила все. У чоловіка родичі живуть у Оленівці, це за вісім кілометрів від нас. Минулого року померла його мама, а ми не змогли поїхати навіть на похорон.

До війни я працювала на Донецькій залізниці. Ми не могли подумати, що можуть розпочатися перестрілки, будуть вибухи.

Мої діти потрапили під обстріл. Не знаю, як Бог їх уберіг. Вони вийшли в магазин і буквально за три метри від них впали снаряди. Добре, що снаряди потрапили до будівлі.

2015 року був сильний обстріл села. Одна жінка дуже постраждала, і їй допоміг Фонд Ріната Ахметова. Якби не він, вона, певно, не вижила б.

Це… дуже страшно, коли ти вискакуєш і нічого не бачиш, тільки один пил. Стоїть чорна-чорна хмара, і ти розумієш, що там можуть бути твої діти. Дуже страшно.

Буквально за десять метрів від будинку теж падали снаряди. Наш будинок на два господарі, але він [сусід] вже років п'ятнадцять у ньому не проживає. Я ходила до голови і говорила, що будинок в аварійному стані, бо поруч падали снаряди, відійшла стіна. І цього року у нас повністю завалився мур.

Два роки не було води. Навіть зараз, коли стріляють, часто перебої із водою. Буває, що її немає два-три дні, буває, що тиждень. Ми дуже близько знаходимося від Докучаєвська, Оленівки.

На даний момент ми не відчуваємо себе у безпеці. Стріляють вже не так часто, але все ж таки страшно, тому що ми живемо близько до лінії розмежування.