«Найстрашніше у своєму житті я вже пережила – загибель сина»

Кордон між сторонами збройного конфлікту пройшов по вулиці Верхньоторецька, розділивши сім’ї та життя людей. У родині Тетяни Щербань сталося непоправне – під обстрілом у Донецьку загинув її син.

Під час першого обстрілу я була на роботі в Ясинуватій. Тоді почався обстріл від блокпоста ДПС, який на трасі знаходиться. Було не просто страшно, жахливо страшно. Тому що, коли ти живеш мирним життям, про війну тільки читаєш, дивишся, чуєш із розповідей. А тут реально розумієш, що б’ють важкою зброєю. Страх, звичайно, неймовірний.

Будинок у понятті будови у нас постраждав незначно. Але будинок у понятті сім’ї постраждав непоправно. Загинув мій молодший син, йому був 31 рік. У той день у 2015 році він був на роботі в Донецьку. Тоді вулицю Університетську обстріляли, п’ятачок мирних будинків. І першим же снарядом, прямим влучанням була вбита моя дитина.

Наше селище сторони конфлікту поділили навпіл. Просто по вулиці розділили, розділяє невелика лука розміром метрів 700-800. На тому боці залишилися рідні, близькі, знайомі.

І ось, коли починають стріляти, ти розумієш, що ти бачиш. Якщо починається в окрузі обстріл, ти чекаєш СМСочки від своїх, що вони живі, чи хоча б порожню СМСку. Якщо СМС надіслали – значить, усе добре. Точно так само й ми.

Наше селище виявився з початку війни закритим. Не було ніяких магазинів. Це зараз уже можна сказати, що все налагодилося, а тоді неможливо було навіть хліб купити. Як тільки привозила машина хліб – починався обстріл. Потім у нас рік майже не було води, півроку ми жили без світла.

У нас є легковий автомобіль, куплений 15 років тому. І всі сусідки-бабусі носили мені копієчки й записки, що купити. Я завжди до Костянтинівки їздила в один і той же магазин, щоб мене там запам’ятали. Купувала 100 грамів ковбаски, пів кілограма цукру, 200 грамів маргаринчику...