Астхік Чобанян

"Після 24 лютого українці підтвердили те, що вони - незламна нація"

Чобанян Астхік, 17 років, 11-Б клас, Новосілківський академічний ліцей "Ерудит"

Вчитель, що надихнув на написання єсе: Мельник Лариса Василівна

Конкурс єсе "Війна в долі моєї родини"

Народилась я в прикордонному вірменському Тавуші, в районі, де почався рід Нігоянів, єдиний син яких віддав життя за ідеї українського народу.

Змалку я розуміла, що гуляти одною селищем - небезпечно, розуміла, що є “наші”, а є “вони” і також, на жаль,розуміла значення слів “війна” і “ворог”. І от мені виповнилось 5, і через нестабільну економічну ситуацію в країні і постійну небезпеку війни, моя родина була змушена покинути свій дім.

В дитинстві я слухала розповіді батька з війни, що була 30 років тому. Але знала, що війна триває досі. Пам’ятаю, як восьмирічну мене лякали новини з Майдану. Пам’ятаю як вже через декілька місяців після тої страшної зими, я писала листи українським воїнам і не розуміла, чому навіть тут війна. Ще пам’ятаю, як на уроках треба було писати що про Батьківщину, а я не знала, про яку з них писати мені, адже в мені - вірменська кров, кров батька, який ніколи не давав забувати рідні краї, кров предків ,які тікали від ножів молодотурків сто років тому і в той же час в мені - повага до українців, і, чомусь, така безмежна любов до країни, в якій я живу.

Коли я стала вивчати сучасну історію України, почала розуміти, наскільки могучий цей народ. Ні імперії, ні війни, ні геноцид не змогли його знищити. І, я впевнена, не знищать ніколи.

Ні один член моєї родини ніколи не бачив світ без війни. Для нас життя розділилось на “до” і “після” не в 2014, коли почалась війна на сході України, не в 2016 чи в 2020 ,коли загострювалися воєнні дії на моїй історичній Батьківщині і навіть не в лютому 2022 року. Так, 8 років тому ми зрозуміли ,що наш східний сусід - новий ворог людства і виклик цивілізації.

Після 24 лютого українці підтвердили те, що вони - незламна нація. Від кожної нової історії про героїчну боротьбу цього народу я отримувала натхнення йти вперед і вірити в майбутнє саме своєї країни.

Однозначно, для мене, як для вірменки України - повномасштабне вторгнення стало початком зовсім не дитячих роздумів. Аналізуючи героїчну боротьбу проти так званого “руского міру”, спостерігаючи за організованими діями українців, я вчилась, щоб колись використати це на практиці вдома. Але війна для мене, як і для всього народу України, почалась далеко не в лютому двадцять другого року.

За місяць до вторгнення я зі своєю шкільною подругою за власною ініціативою запустили програму “українізації дітей в школі”. Нашою метою було розказати дітям нашого ліцею про боротьбу і незламність українського народу. Але єдине ,що ми встигли - це провести невелику лекцію про Революцію гідності і зробити показ короткого відео, яке без цензури показувало події 2013-2014 рр. Це ми організували під загрозою повномасштабного вторгнення російських військ в Україну і хотіли, щоб діти розуміли, що цей сусід ніколи привітним до нас не був.

Сьогодні мир для мене означає повна перемога над ворогом. Ніколи не розуміла і не зрозумію тих, хто після усіх втрат дозволяє собі казати щось на кшталт “Хай всі кордони залишаються як є, головне- мирне небо”. Тисячі героїв загинуло не для того ,щоб хтось, сидячи в теплому безпечному будинку, писав в соціальних мережах, що війна - це погано, а мир - добре. Вже восьмий рік триває запеклий бій проти московського окупанта. І кожен з нас має робити все, аби війна закінчилась. І щоб закінчилась вона нашою перемогою.

При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:

Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/