«Під час жахливих нічних вибухів моє серце наче розривалось від страху»

Я - мати двох доньок. Коли почалась війна, я до останнього не могла повірити у те, що коїться. Всім було страшно. До нас почали з'їжджатися родичі і друзі, тому що у нас надійний погреб. Чоловік змайстрував піч, щоб його опалювати. У нас було дуже багато людей, тому тільки діти спали в погребі, а дорослі - по черзі в домі.

Зворушливо було прощатись  з родичами і друзями, які з перших днів добровільно пішли до військкомату, щоб нас захищати. Було дуже страшно, коли під нашим домом ВСУ збили літак і ми бачили, як він падав, потім чули, як вибухнув. Пам'ятаю, як розривалось моє серце від страху, коли я вже від втоми відмовилась спускати однорічну доньку у погріб і всю ніч до ранку слухала жахливі звуки вибухів.

Мені дуже важко далося рішення покинути дім з батьками й чоловіком, бо на той час у моєї старшої дев’ятирічної доньки стався нервовий зрив, а лікарні не працювали. Тоді я зрозуміла, що повинна підтримувати не тільки фізичне, а й психічне здоров’я дітей. Ми виїхали 7 березня, але ще близько місяця відходили від свого страху.

Вибрали маленьке селище на Полтавщині. Гадали, що це на кілька тижнів, а живемо тут уже три місяці. Старша донька все ще лякається сирен, літаків і гелікоптерів.