«Осколки розлетілися на всі боки, поранило нашого друга»

Ми з чоловіком – місцеві жителі Авдіївки. У 2014 році ми відкрили невеликий затишний заклад під назвою «Чай і кава в Ігоря», де всіх пригощали ароматними гарячими напоями. Ігор вважає, що зварена в турці (як у нього) кава набагато смачніша зробленої машиною. Навіть зерна для напою він намагається подрібнювати в ручній кавомолці, хоча має і електротехніку.

Із початком збройного конфлікту на Донбасі ми прийняли важке для себе рішення – залишитися і нікуди не переїжджати. Причин було кілька. Перша – усе нажите за життя майно, і зокрема кав’ярня, у яку ми вклали всі кошти й душу, знаходилося в Авдіївці.

Друга причина – не було страху за доньку й онука. До цього часу дочка вже була заміжня, і разом із сином знаходилася в безпеці в передмісті Сеула (столиці Південної Кореї). Дочка кликала нас до себе, але ми відмовилися.

Крім того, в 2014-му багато, і ми в тому числі, думали, що війна – це ненадовго, і тому розраховували пересидіти в місті.

Але кількість і масивність артобстрілів не тільки не зменшувалися, а й часом ставали масштабнішимий убивчими.

28 січня 2015 року снаряд приземлився просто біля нашої кав’ярні. Ігор тієї миті розмовляв з одним на вулиці, я ж перебувала всередині. Тоді вже тривалий період в місті не було світла, а через часті влучення в багатоповерхівки у квартирі жити було небезпечно, тому ми на якийсь час оселилися в себе в кав’ярні.

Осколки від розриву снаряда тоді розлетілися на всі боки: влучили в дерево, поранили чоловіка на вулиці, а Ігоря дивом не зачепило.

Кафе наповнилося димом, осколки в стінах. Коли міна прилетіла, друга дуже поранило осколками – у нього живіт розпорений, кишки назовні – я швидко ганчірки якісь винесла перев’язати його. На ту мить тут стільки мужиків стояло – усі злякалися і втекли...

Тоді «швидку» викликати було нереально: заправки не функціонували, мобільний зв’язок працювала погано... А тут саме повз проїжджав знайомий, він відвіз пораненого хлопця в лікарню, і його врятували.

На пам’ять про той страшний день у стінах закладу залишилося багато дрібних осколків, які, щоб не псували інтер’єр, Ігор прикрив деревними дисками. Про криваві події нагадує і самовар, який отримав серйозну вм’ятину через осколок боєприпасу.

Після цього випадку ми вирішили не випробовувати долю: забили вхід у свій пошкоджений заклад фанерою і дошками, вивезли, що можна було. Переїхали жити в кафе до друга, і повісили вивіску, адресовану мародерам, яку часто потім фотографували вітчизняні та зарубіжні журналісти: «Мужики! Я порожній! Прошу вас, не ламайте! Світ!».

Однак забитим «Чай і кава в Ігоря» простояло недовго. Коли в Авдіївці стало тихіше, ми знову повернулися в кав’ярню – відновлювати і далі працювати.

Жахів військового часу не зміг пережити наш домашній улюбленець – через артобстрілив кота двічі стався інсульт, і його не стало.