«Наше село опинилося на лінії розмежування»

До війни ми з чоловіком та сином жили у своїй квартирі у Луганську. Від обстрілів там у нашому кварталі багато будинків постраждало, і наше теж. Ні шибок, нічого не було. Але потім усі відновили.

Ми на той момент уже жили в Геївці – переїхали, щоб маму стареньку доглядати. І наше село опинилося на лінії розмежування. Магазинів тут немає. Хліб привозять 3 рази на тиждень до цього села. А так, за основними продуктами, ми їдемо до міста Щастя. У нас є машина, старенька така, але можемо поїхати до міста – купити собі продуктів і того, чого тут ми не маємо. Ну і без паспорта, звісно, ​​тут ми не їздимо.

Коли нам давали гуманітарну допомогу Фонду Ріната Ахметова, ми були їй дуже раді. Там і мука, і олія, і цукор був. Мій чоловік, коли лежав у лікарні цілий рік, втратив пенсію, її треба було відновлювати. Тоді ми з ним два місяці не отримували пенсію тут, а нам давали продукти. Дякуємо всім, хто допомагає.

Хочеться, звісно, ​​забути про все це. І щоб усе налагодилося. Мріємо про мир.