Історії, які ви нам довірили
Ми весь час проживаємо в Петропавлівці, тут діти, онуки. У нас все почалося зі стрільби, а потім двічі прилетіло з літака. Наворотило справ, даху побило, газопровід зрешетило, дядька Михайло вбило... Ще жінки з ним сиділи на лавочці. П'ятьох чи шістьох людей поранило. А вдруге розірвалося на лузі.
Ми нікуди не їхали. А куди їхати? Кому ми потрібні? У нас вся рідня в Росії. Вони запрошували до себе, але ми не можемо тут все кинути і виїхати. На шию комусь сідати?
Ми обладнали підвал, щоб було куди ховати дітей під час стрілянини. Затягли туди двері, матрац. Це було десь у серпні. На вулиці стояла спека, а в підвалі холодно. Поки обладнав - прохолов.
Від нас кожні 20 хвилин в Луганськ ходив автобус. Перший час ми ще могли туди їздити, але потім підірвали міст - і поїздки припинилися.
Ми вже своє прожили, за дітей переживаємо. Нам сильно не вистачає миру, немає безпеки. Хочеться з'їздити в Росію на могилу до своїх батьків.
При цитуванні історії посилання на першоджерело - Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова - є обов‘язковим у вигляді:
Музей "Голоси Мирних" Фонду Ріната Ахметова https://civilvoicesmuseum.org/
Інші історії
