«Чоловік помер з туги за дітьми та через переживання за сім'ю»

Я народилася 1 січня 1967 року в родині службовців. Працювала в Будинку побуту, у швейному цеху. 1985 року вийшла заміж, у 1986 у нас народився первісток – син Василь, назвали на честь дідуся. Потім 1991 року відкрилася вакансія бібліотекаря – і я пішла працювати.

1994 року в нас народилася дочка Катерина, назвали на честь бабусі. Діти виросли, пішли вчитися до вишів.

Син закінчив медичний університет, почав працювати стоматологом у нашому районі. А дочка пішла вчитися до Донецького університету Туган-Барановського. Усе, здавалося б, іде своєю чергою і все в нас буде добре.

Але тут 2014 року в країні почалися заворушення, які переросли у війну на сході України, тобто в наших краях. Усі ми відразу опинилися без діла. Син був змушений кинути роботу в Чермалику та виїхати. Дочка вчилася та працювала, і їй теж довелося виїхати за межі нашого краю.

Я залишилася з літньою та напівсліпою матір'ю (1940 року народження). Живемо практично на пенсію моєї мами.

Чому я вирішила написати свою біографію? Бо хочу розповісти, яку роль у моєму житті відіграє Фонд Ріната Ахметова «Допоможемо».

Хочу висловити величезну подяку Фонду, усім, хто працює у Фонді – від волонтерів до засновників, за продуктові набори. Кажуть, дорога ложка до обіду. Так ось, у цьому разі це та сама ложка до обіду і в прямому, і в переносному сенсі.

З'являється відчуття, що ми не самотні в нашій біді, нас пам'ятають і про нас дбають. Дякую за неоціненний труд і благородство у важкий для всіх час!